Як повідомляла “Зоря Полтавщини”, 19 вересня 37 бійців 8-ї окремої автомобільної санітарної роти після виконання бойового завдання в зоні антитерористичної операції повернулися додому. Серед них – і старший сержант Сергій Зарівчацький.
Ми попросили його поділитися спогадами про ратні будні. Сергій розповів, що підрозділ у зоні проведення АТО перебував із 28 серпня 2014 року. А 29 серпня всі санітарні автомобілі поїхали у район Іловайська, де українські з’єднання потрапили в “котел”…

– Це тривало чотири дні. Ми перебували у Старобешевому, Новокатеринівці, Іловайську. Потім, після короткого відпочинку, нас розводили від Маріуполя до Луганської області. 8-ма санрота перекривала два з половиною сектори. Це 45 “санітарок” (авто) і 90 людей. Бували бійці й у Донецькому аеропорту. Наші 5 кіборгів тримали оборону в усіх терміналах, вивозили поранених і полеглих. Працювали екіпажі в Дебальцевому. На щастя, виїхали живими. Колеги із 7-ї Хмельницької санітарної роти втратили один екіпаж. Були ми під Широкиним, Гнутовим, Пісками, Авдіївкою…
Про пекельні дні в Іловайському “котлі” Сергій Зарівчацький говорить:
– Після “учебки” приїхали й переночували в розташуванні роти одну ніч, а потім нас підняли за тривогою. Сказали, що їдемо на підконтрольну Україні територію, тому зброю і бронежилети потрібно здати. Офіцерів усіх висадили. Заходили туди тільки солдати і сержанти. Коли наших хлопців роздягли й обеззброїли, ми зрозуміли, що їдемо на ворожу територію. Побратими можуть детальніше розповісти, але таких подробиць краще не знати. Протягом чотирьох днів ми забирали всіх, кого віддавали, – полонених, поранених, вбитих, людей, від яких майже нічого не залишилося… Нашу колону знімали на відео англійці, американці, росіяни, “ДНРівці”, “ЛНРівці”. На жаль, українські телеканали туди не пускали. Тому ми тільки з інтернет-ресурсів могли довести, що там перебували. Хлопці вивезли все, що могли. Так, бувало тяжко. Серед нас працювали юнаки по 20–22 роки й чоловіки, старші 45–55 років. Був один учасник афганської війни, який говорив, що навіть в Афгані такого не бачив. Та ми знали, куди їхали. Ми – санітари, це наша робота.
У хлопців діло – стріляти й захищати, а в нас – рятувати їх. Правильно сказали, що нас називали янголами, бо ми вирушали на позиції й когось намагалися врятувати, а бувало, що могли їхати вже й по мертву людину. Розуміли, що матері, дружині, доньці можемо привезти живого або мертвого. І не дивилися: обстріли там чи ні. Транспорт ніколи не підводив. На чесному слові працював, але не підвів. Жодного живого бійця, якого забирали, не втратили. Хоча ми не медики. У нас є педагоги, водії, теслярі, слюсарі. Я за освітою вчитель. На фронті був на посаді комірника, їздив і санітаром, і з розвідниками. Там посада не важлива. У нас і кухарі їздили, бо доводилося все робити. Військовий – це професія універсальна.
За словами Сергія Зарівчацького, у підрозділі – лише три фельдшери, які мають медичну освіту. Із них двоє майже не полишали розташування, бо з відповідним майном потрібно було якось вправлятися. А один із них, кіборг, безпосередньо перебував в аеропорту й рятував життя.
– У Дебальцевому хлопці заїхали на позиції. Один із них – фермер, інший – безробітний. Останній і в армії не служив, але робив необхідне й вивіз усіх живими. Наша робота тяжка, але хіба легко хлопцям, що в окопах? Ми бачили, як їм складно, й намагалися допомогти. Коли нам волонтери привозили якісь смаколики, обов’язково доставляли їх побратимам на передову, ніколи порожніми туди не приїздили. Доки санітари побігли забирати поранених, хлопці швидко вивантажували воду в баклагах, ящики із цукерками, листами від дітей, оберегами, які учні й вихованці дитсадків виготовляли. Оце нас там і тримало. Кожному на війні тяжко.
Останнім часом ми перебували за 30 кілометрів від Донецька. Нещодавно хлопці повернулися з Маріуполя – шість екіпажів, – щоб звільнилися санітари. На демобілізацію 19 вересня приїхали один фельдшер, старший сержант і 35 санітарів. На той час у роті не залишилося жодного санітара, крім двох контрактників і трьох новоприбулих, які змінили побратимів, що приїхали на рідну землю 5 вересня. Нові водії вже працюють неподалік Маріуполя.

Анна ВАСЕЦЬКА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”