Котелевці Микола Форманчук, Василь Салашний та мешканці Микілки Віталій Санжаровський і Олександр Веремій під час третьої хвилі мобілізації були відправлені на військову службу в один день – 9 серпня 2014 року. А вже 27 серпня, після підготовки у навчальному центрі “Десна”, відбули в зону АТО у складі 25-ї бригади високомобільних десантних військ. Розташувалися у Дебальцевому, згодом передислокувалися під Донецьк. Там тримали оборону села Нижня Кринка. Згодом знову повернулися у Дебальцеве, з якого остаточно вийшли 4 жовтня.
Після повторної перепідготовки на базі військової частини у місті Гвардійськ на Дніпропетровщині стояли на блокпостах у районі міста Костянтинівка, тримаючи другу лінію оборони. Не раз у складі штурмових десантних бригад виїздили на передову, аби посилити наші позиції й не допустити прориву бойовиків.
40-річний Василь Салашний та 26-річний Віталій Санжаровський служили пліч-о-пліч у п’ятій роті другого батальйону. “В одному окопі з ним не раз ночували, майже скрізь були разом”, – розповідає Віталій. Практично поруч із ними, у шостій роті того ж батальйону, служив 22-річний Олександр Веремій.
А 45-річний Микола Форманчук був старшим навідником у 7-й роті третього батальйону. Служив поблизу Авдіївки. Інколи бойові завдання виконували за два кілометри від Донецького аеропорту. Саме той період служби чоловік пригадує з особливим хвилюванням: “Там доводилося не раз штурмувати ворога, потрапляти під безперервний мінометний обстріл. Пережив найстрашніше – втрату бойових побратимів…” Військовий нагороджений нагрудним знаком “За взірцевість у військовій службі” III ступеня.
Повернулися додому всі четверо теж в один день. Прямо з автобуса на автостанції у Котельві військовослужбовців тепло зустрічали їхні рідні, не стримуючи від щастя сліз, друзі, небайдужі громадяни. Теплі рукостискання й обійми, привітання, слова найщирішої вдячності та глибокої поваги нашим мужнім захисникам запам’ятаються назавжди. Дякувати Богові, що вони повернулися живими…

Ірина ШИЛО
Журналіст