Гадяцька громада вміє цінувати власну історію й підтримувати давні традиції. У розмові з краянами відразу відчуваються зацікавлення й обізнаність щодо вагомих для регіону й цілої України подій, гордість і шана козацького минулого.
Одним із підтверджень такого невгасимого інтересу стало відкриття пам’ятного знака на місці укладення Гадяцької угоди 1658 року між Гетьманщиною й Річчю Посполитою. Із нагоди втілення важливої ініціативи в залі районної ради відбувся “круглий стіл” “Гадяцька угода 1658 року між Україною та Польщею: від історії до сучасності”, в якому взяли участь фахівці-історики, очільники району й міста, краєзнавці, освітяни, школярі. Доповідачі говорили про значення вищезгаданого документа, проводили паралелі між минулим і сьогоденням.
– Тогочасні військові стратеги й політики у Східній Європі, особливо польські й російські, розуміли: з ким Україна, з тим і перемога. Гадяцька унія – акт, що всеохопно легітимізував існування Української держави. Тогочасна Варшава визнавала, що Гетьманщина – пряма спадкоємиця Київської Русі як держави, а назва “Велике Князівство Руське” була вельми символічною в цьому сенсі, – наголосив професор, доктор історичних наук, завідуючий відділом Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко. – Поглянувши на Гадяч із висоти сьогодення, а особливо крізь призму сучасної російсько-української війни, побачимо дивовижні паралелі між тогочасною і нинішньою ситуаціями. Гадяцька унія – реакція на московську експансійну політику, а відповідь Москви на документ – війна проти Гетьманщини. Така ж, як і реакція РФ на євроінтеграційні перспективи України нині. Війна, яку Москва провадила з 1658 року, великою мірою була гібридною, як і тепер, – п’ята колона, використання внутрішньоукраїнських протиріч, як тоді між полковниками й гетьманською владою, між Гетьманщиною і Запоріжжям, підтримка амбіційних козацьких ватажків, що претендували на булаву. Чи не нагадує це події на Донбасі?.. Чому Гадяцька унія зазнала краху? Більша частина козацької старшини не зрозуміла ідей, закладених у документі, геополітичних цінностей угоди. Перспективи не усвідомили, Виговського скинули, в країні розгорталася війна. Хоч до ідей Гадяцької угоди постійно поверталися й далі, але з програшної позиції.
Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, директор Науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб процитував документи, віднайдені польськими й українськими істориками стосовно укладання Гадяцької угоди. В одному з них описано прибуття до табору Війська Запорозького польсько-литовської делегації напередодні укладення договору. Дипломати дістались до рухомого табору українського війська, що пересувався із села Комишня над річкою Хоролом і на півдорозі між Миргородом і Гадячем. 9 вересня 1658 року делегатів прийняли з великими почестями. “Виїздили далеко перед табором козаки-кіннотники і піші. З різної зброї дуже стріляли у полі. Потім на майдані [майданному таборі], у який запросили комісарів із обох сторін, стала козацька піхота із хоругвами. Хоругви були нахилені до землі, а піхота так стріляла, що начебто небо мало відкритися. А коли польські комісари з коней зійшли перед гетьманським наметом, то з десяти гармат ударили, та так, що відлуння розійшлося по московських містах”, – цитує Тарас Чухліб описаний одним із польських комісарів, який перебував у козацькому таборі, тогочасний дипломатичний церемоніал. З 10 до 18 вересня, згідно з документом, табір переміщувався вгору Хоролу й потім зупинився близько 20 кілометрів на північ від Липової Долини (нині – районний центр Сумської області).
– Очевидно, саме під час руху табору з Комишні до Липової Долини, за однією із версій, у районі тієї місцевості, де нині село Червоний Кут, і була підписана вікопомна Гадяцька угода про державну федерацію України, Польщі й Литви, – додав Тарас Чухліб.
Про історію Гадяча й навколишніх поселень, за новими джерелами з архівосховищ Польщі, розповів доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Дмитро Вирський.
Після завершення “круглого столу” учасники вирушили на справжнє козацьке свято.
Тільки-но приїхавши з Гадяча до Червоного Кута, чуємо пісню “Ой, на тому дубі два голубочки гуде” під козацьким деревом, обхват якого – 570 сантиметрів, а вік – кількасот років. На шляху до могутнього велетня і встановлений пам’ятний знак – камінь із табличкою з написом “Місце укладення Гадяцької угоди 1658 року між Україною та Польщею…” Зліва від нього на трьох залізних вертикальних жердинах майорять прапори – України, Польщі та Литви – держав, між якими й укладений договір. Колом жердини обвиває залізна викувана стрічка із написом трьома мовами: “Гадяцька угода 1658. Umowa Hadziacz 1658. Hadiach susitarimas 1658”. Справа – стенди з інформацією про вікопомну подію та її значення.
– Цю територію хочемо надалі перетворити на зону відновлення козацьких звичаїв, відпочинку, гартування патріотизму молоді, щоб юнь знала історію, культуру свого народу. Нині це дуже важливо. Пам’ятний знак встановлений у рамках Програми днів європейської спадщини, що направлена на відтворення й оприлюднення призабутих історичних подій і традицій, – розповів автор ідеї, завідуючий сектором туристично-інформаційної роботи Гадяцького районного історико-краєзнавчого музею Олександр Зозуля.
До речі, ескізи пам’ятного знака він розробляв власноруч. Каже, що в душі – архітектор.
Порозросталися територією курені козацьких сотень – Гадяцький, Книшівський, Великобудищанський, Рашівський, Петрівко-Роменський, Веприцький, Краснолуцький, Сарський, Березоволуцький. Біля кожного – веселощі й гамір, а також прикрашені гарбузи, із намальованими очима, вустами, огорнуті хустками чи в брилях. Символізують врожай і достаток у родинах і громаді.
Веселять гостей свята троїсті музики біля Книшівського куреня, витанцьовують під веселу мелодію дівчата.
– Приїхали із села Броварки. Привезли народні танці й українську пісню. Виконаємо “Ой, у полі вітер віє, а жито половіє…” Хороша ж пісня? – питають жваві й усміхнені учасники ансамблю “Броварчанка”. – Курінь облаштовували самі, прикрашали квітами, рушниками, глечиками, хмелем, калиною, соняшниками.
– А наш оздоблений рушником, вишитим козацькою символікою до 350-річчя підписання Гадяцької угоди. Створювали його толокою у Сарах, Книшівці й Хитцях. Справа від куреня – віз із мішками. Зліва – вишита панно-мапа “Гадяцький козацький полк 1648 – 1649 років”. Поруч стоїть млин, виготовлений учителем трудового навчання Павлом Ляшенком. Примостився біля куреня й солом’яний бичок. Йому в корзинці господині приготували поласувати кавуни, груші, яблука, дині… Господарі пропонують відвідувачам погладити бичкові ріжки, що символізують ріг достатку, аби прийшло багатство, – провела короткий огляд куреня учитель історії Хитцівської ЗОШ І–ІІ ступенів Людмила Зубко.
– Ми, мешканці Сарської сільської ради, на території якої й відбувається дійство, зокрема села Червоний Кут, гордимося, що на цій землі підписали Гадяцьку угоду. Готували місце до урочистостей за допомогою місцевої громади, райради, райдержадміністрації, громадської організації “Гадяцька народна рада”. Для краян нині відбувається важлива подія, вона зміцнить патріотичний дух молоді. Думаю, це місце стане культурно-туристичним центром й осередком для відпочинку не тільки співвітчизників, а й зарубіжних гостей. На святі частуємо присутніх стравами, які готували дружини козакам, – варениками, пиріжками, кулішем, рибкою і славними полтавськими галушками. Наші місцеві майстрині спекли коровай, який підносили звитяжним пращурам козачки, – зазначив Сарський сільський голова Олег Виноградов.
Посередині майдану стоїть Соколиний хутір. Він на один день частково розгорнувся у Червоному Куті, хоча розташований за 200 кілометрів – у Петрушівці Ічнянського району Чернігівської області. На тутешньому хуторі, окрім хоругв і маленького шатра, розташовані три гармати.
– Ось із оцієї стрілятимемо сьогодні, – каже козак, різьбяр по дереву Олександр Сивенко.
Позаду – місцина, обгороджена стрічками. Там учасники кінного театру – і чоловіки, й дівчата – із Соколиного хутора джигітували, а захоплені глядачі охоче їм плескали в долоні й дивувалися вправності виступаючих.
– Ми відтворюємо традицію бойового мистецтва, працюємо з холодною зброєю, демонструємо акробатичні номери. Коні лягають, сідають, поранених вивозять. Це не козацька забаганка, а потреба, бо служба в кінному полку була вельми складною, – розповів господар Соколиного хутора, член Спілки краєзнавців України, наказний отаман Микола Череп. – Хутір існує 15 років. У 2014-му визнаний найкращим козачим поселенням в Україні.
Під бойовий козацький марш виходять нащадки славного українського роду – юнаки у вишиваних сорочках, шароварах, червоних чоботях, шапках і жупанах. Виструнчуються біля пам’ятного знака й довкола сцени, тримаючи дерев’яні списи. Після урочистого відкриття пам’ятки представники виконавчої влади, місцевого самоврядування, духовенства, почесні гості звернулися до громади із вітальними словами.
Ось шість вершників в’їжджають на майдан. Попереду – Іван Виговський. За ним – представник Польського Сейму й козаки. Під звук литавр Виговський мовить:
– Я, гетьман усіх земель українських і всієї держави, даною мені владою і своєю волею підписую цей договір. Зі своєї сторони зобов’язуюсь виконувати ці трактати…
Вдарила гармата – козацький ватажок підписав угоду. Передав її представникові Речі Посполитої. Роль Івана Виговського виконав уродженець Гадяцького району Сергій Терещенко, а представника Польського Сейму – голова громадської організації “Гадяцька народна рада”, очільник громадської наглядової ради при Гадяцькій райдержадміністрації Олександр Сиваш.
“Гей-но, браття-козаки, час нам вже в дорогу! Повертатися пора за Дніпра пороги!” – лунає майданом, й історичні постаті знову повертаються у свій час – ХVІІ століття.
Та нащадки збережуть згадки про ті вікопомні події і зроблять висновки. А місце відкриття пам’ятного знака, присвяченого укладенню Гадяцької угоди 1658 року, стане туристичною цікавинкою Гадяцького краю, Полтавщини й України.

Анна ВАСЕЦЬКА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”