Труднощів у сільгоспвиробництві ніколи не бракувало, тим паче зараз, у такий нелегкий для країни час, коли і людей, і техніку, і фінанси, та що там – життєву енергію відбирає війна…
Свою принципову думку щодо господарювання на землі в нинішніх умовах має Григорій Шамрицький – молодий, енергійний директор приватного підприємства “Стоколос-Агроінвест” Лохвицького району. Інженер-технолог за спеціальністю, у свої 28 років він уже значною мірою опанував премудрості й складнощі сільськогосподарського виробництва.

Успадкувавши від батьків незалежну вдачу і цілеспрямованість та маючи за плечима вищу освіту і певний досвід, в тім числі й закордонний (3 роки пропрацював у Фінляндії), він не жбухає, як багато хто, амбіціями наліво й направо, а просто займається своєю справою, корисною для села та його людей, – засіває ниву і вирощує худобу. Вважає, що будь-яке агроформування повинне мати два крила – рослинництво й тваринництво. І хай там як, а тваринництву не дає згинути, бо переконаний: воно тримає село, яке “держить” Україну.
Не завжди легко просувалися справи в “Стоколос-Агроінвесту”, особливо тоді, коли його натхненник та господарник від Бога, нині, на жаль, покійний Віталій Миколайович Міщенко, занедужав і всі господарські турботи лягли на плечі його дружини, завідувачки молочнотоварноі ферми Наталії Андріївни Міщенко. Мабуть, найлегше новому керівнику було б позбутися не вельми перспективного дійного стада, яке й годувати вже було нічим. Та Григорій Шамрицький з поваги до колеги-попередника, який вкладав у справу не лише фінанси, а й душу, а також з поваги до людей, котрі трудяться стосило, заробляючи на шматок хліба для сім’ї, все зберіг і спільно з однодумцями вже, можна сказати, подбав про впевнене “завтра”.
– Нинішній рік є орієнтованим на становлення підприємства і на те, щоб прогодувати поголів’я, яке до цього перебувало у тяжкому стані, – розповідає дорогою до господарства директор. – Сутужно було з кормами – ні силосу, ні сінажу, ні соломи, ані концкормів. Тому перше, за що взялися, – посіяли ячмінь з люцерною, кукурудзу на силос. Ми вже заклали понад 500 тонн сінажу із вико-вівса, надбали і близько 60 тонн ячмінної соломи з люцерною та 90 тонн пшеничної. Заготовлено 230 тонн силосу, якого плануємо надбати 1,5 тисячі тонн. В цілому ж для нашого тваринництва, яке налічує 270 голів і 165 з них – дійні корови, потрібно півтори тисячі тонн силосу та з півтисячі тонн сінажу. Поки не вийдемо на свої корми, тваринництво буде збитковим. Але підняти рентабельність до 10–15 відсотків – цілком реальне завдання для нас на найближчий час. Зараз надої зросли у півтора разу, хоча 14 літрів молока на корову – показник невисокий, проте для нинішнього стану господарства він є найбільш збалансованим. Надалі будемо виважено піднімати надої.
Справді, у господарських справах без виваженого підходу далеко не заїдеш. Особливо, коли бракує техніки. Власного ж технічного арсеналу вистачає на обслуговування ферми й обробіток 360 гектарів ріллі. На всі інші роботи доводиться залучати техніку зі сторони.
…Ось ми й у селі Вовківське, на місці. Доглянута територія, чисті приміщення, раціонально використаний кожен клаптик землі. Господарство живе своїм життям. Біля агрегатів пораються їхні господарі, зокрема знаний в окрузі майстер своєї справи – бульдозерист Анатолій Стрілець.

Фуражири Сергій Пилипенко, Сергій Іващенко.

Далі видніється загорода з теличками (до речі, цьогоріч господарство придбало 50 нетелей чорно-рябого голштина), а дещо збоку – менші телята. Фуражири Сергій Пилипенко та Сергій Іващенко своїми незамінними помічниками – кіньми – розвозять свіжий корм. На наступний рік тут планують закупити кормозмішувач, що значно поліпшить і полегшить роботу тваринників.
Прямуємо до найбільшого приміщення – реконструйованого раніше корівника, де зустріли ветеринарного лікаря Сергія Пільгая. Він застосовує у своїй роботі найкращі й найновіші підходи, приміром, французький метод штучного осіменіння паєтами, що дає можливість вибрати продуктивність майбутнього теляти.
Взагалі ж для корів на фермі створені хороші умови. Після ранкового видоювання рогаті молочниці прогулюються лугом, потім в загороді обідають і вже в прохолодному сараї (а взимку – в теплому) відпочивають до вечірнього доїння. Повністю автоматизована доїльна система дає молоко високої якості, яке від корови безконтактно потрапляє у холодильну камеру місткістю 4 тонни. Молокозавод щоранку забирає з ферми близько 2-х тонн охолодженого до 4-х градусів молока.
До речі, таких доїльних залів, як у ПП “Стоколос-Агроінвест” (так звана ялинка 2 на 5), в Лохвицькому районі лише 3. Усьому дійному стаду дає раду одна людина – оператор машинного доїння Олександр Лисенко. Його портрет, до слова, розміщено на районній Дошці пошани.
Не позичати трудового ентузіазму і Валентині Мартус, яка також має значний фронт роботи: вона – завідувачка току, обліковець і відповідальна за пально-мастильні матеріали. Та, власне, колом своїх безпосередніх обов’язків тут не обмежується ніхто.
Надійною опорою для директора на підприємстві є його заступник Анатолій Майборода. Він має безцінний практичний досвід господарювання на землі, бо з самої молодості фермерує. Знається і в механізації, і в агрономії, і в організації виробництва. З великою повагою Григорій Шамрицький розповідав про зоотехніка Михайла Лазуку, завфермою Наталію Міщенко.

Завідуюча током Валентина Мартус.

Усі 28 працюючих на підприємстві людей – як одна сім’я. Гуртом переживають, зичать здоров’я й удачі своєму майстровитому колезі Миколі Мальченку, який несе нині нелегку ратну службу в зоні АТО. Йому господарство допомогло спорядитися на війну. Без жодних сумнівів високопрофесійного зварювальника підприємство знову зустріне на робочому місці, а поки що – справно виплачує зарплату військовослужбовцю, доблесному захиснику Батьківщини.
Ще один працівник, Юрій Дорошенко, пройшовши службу у війську і зазнавши пекла війни, вже повернувся до своєї мирної професії. Є в колективі й афганець, є також інваліди, багато працюючих – жінки. Всі вони – чоловіки й жінки – мобілізують свої зусилля для спільної справи, люблять землю, що їх годує, і бережуть давні хліборобські традиції.
На 360 гектарах землі Корсунівської та Бодаквянської сільських рад (і це здебільшого землі запасу) підприємство цьогоріч вирощує ячмінь, сою та кукурудзу. Всупереч усім труднощам, що випали на долю господарства, новий керівник Григорій Шамрицький, який, варто сказати, приступив до своїх обов’язків у березні, засіяв лише ці культури, бо інші вже сіяти було пізно.
Наступного року тут обов’язково сіятимуть і ярі культури, належним чином готують грунт під озимі. Нині ж в розпалі тюкування соломи. В епіцентрі цього гарячого процесу – Олександр Мальченко, Олександр Новохацький, Олександр Настенко.
Григорій Шамрицький із гордістю розповідає про своїх працівників, відзначаючи їхні високі професійні якості, майстерність і самовідданість. Хоча, зізнається, з метою рентабельності господарства й довелося відкоригувати посади та навіть зменшити кількість працюючих, однак звичайні трударі (а це місцеві селяни) без роботи не залишилися.
Ще попередній власник ПП “Стоколос-Агроінвест” Віталій Міщенко заклав добру традицію – дбати не лише про своїх працівників та пайовиків, а й про село. Він, батько п’ятьох дітей, господарський талант якого свого часу відзначив сам Президент України, справді будував село. І зараз визначеним ним курсом йде нинішнє керівництво агроформування: укладено з обома громадами, на території яких підприємство обробляє землю, соціальні угоди. Та не обмежується лише цими угодами зв’язок з селянами – його насправді вінчають безліч добрих справ, про які директор скромно промовчав. Однак про них, зокрема й про найсвіжішу та чи не найпотрібнішу – про полатану дорогу до села, гомонять люди…
Селу з року в рік усе важче виживати. Вовківське ж, на думку його 176 жителів, дивиться у світ розплющеними очима, а не вибитими шибками із вікон хат-пусток, як багато інших подібних йому поселень, лише завдяки господарству, яке забезпечує роботою представника майже кожного двору.
То, можливо, й держава по-іншому подивиться вже на тих, хто держить село й Україну?..

Людмила ТРОЦЕНКО
Журналіст