Датою народження Федора Кушнерика є 19 вересня 1875 року. Батьківщиною – Велика Багачка. З’явився на світ майбутній кобзар у полі. Мати жала гречку, на роботі й породила сина. Батьки працювали на пана, косили збіжжя або сіно: панові – чотири, а собі – п’яту десятину. До шести років Федір бачив добре. Потім заболіли очі. Бабуся Василина повела його до священика. Закапав він чимось очі, то, поки довели додому, хлопець зовсім осліп.
У 12 років Федір Кушнерик відчув потяг до музики. Спочатку сам спробував виготовити скрипку, пізніше бажаний інструмент придбав йому батько. А в 17 років юнак став сам складати мелодії. Здібного музиканта призначали керівником кількох церковних хорів. Після конфлікту зі священиком Троїцької церкви у Великій Багачці Кушнерик став грати на гармошці по ярмарках, де виконував народні пісні та думи, а також власні твори. Якось батьки взяли його до Великих Сорочинців на ярмарок, де молодого чоловіка помітив відомий кобзар Михайло Кравченко. Митець подарував йому свою кобзу, на якій Кушнерик потім грав усе життя, пройшовши з нею майже півсотні тисяч верств. Його кобза звучала на вулицях Кременчука, Хорола, Пирятина, Миргорода, Лубен, Києва, Ромен, Пирятина. Однією з улюблених його пісень був твір Остапа Вересая “Пісня про правду”. Все своє життя він мав проблеми з представниками влади, бо критикував негативні сторони суспільних відносин. Його попереджали, вели роз’яснювальну роботу, але кобзар продовжував співати. Тому неодноразово потрапляв до поліції, а після одного із виступів жандарм навіть понівечив йому кобзу, подаровану Михайлом Кравченком.
У 1914 році, після початку Першої світової війни, Федір Кушнерик за завданням Полтавського губернатора організовує великий хор, з яким їздить по всій губернії, виступаючи і закликаючи збирати кошти на рахунок воїнства, яке бере участь у війні.
У перші роки радянської влади Федір Кушнерик з дозволу Наркомату освіти їздить з групою кобзарів по Україні з гастролями. Кобзар обійшов і об’їздив всю Полтавщину, Сумщину, Харківщину, неодноразово бував у Київській та Чернігівській областях. Його твори стали популярними в Україні.
Здоров’я кобзаря в ці роки дуже похитнулося, митець мав тяжку недугу. В 1940 році у Великій Багачці громадськість з усієї України широко відзначила 65-річчя з дня народження співця та 30-річчя його творчої діяльності. З Києва приїхала група науковців, письменників на чолі з академіком Павлом Тичиною. Вечір закінчився великим концертом етнографічного ансамблю кобзарів. Тоді ж Павло Тичина присвятив Федору Кушнерику свій вірш “Їдемо з Великої Багачки”.
Останні роки свого життя Федір Данилович грав на бандурі, яка нині зберігається у музеї Театрального мистецтва Києво-Печерської лаври.
23 липня 1941 року Федір Данилович Кушнерик пішов із життя. Односельці поховали його на підвищеній місцевості, насипавши високу могилу.
У вересні 1950 року громадськість України відзначала 75-річчя Федора Кушнерика. До Великої Багачки тоді прибули представники Академії наук УРСР та Спілки письменників України Максим Рильський, Андрій Малишко, Михайло Стельмах. Це було підтвердженням великої ролі, яку зіграв кобзар Федір Кушнерик у культурному житті України.

Катерина ЩЕРБИНА
Директор Великобагачанського районного краєзнавчого музею