Машівська громада провела в останню путь свого земляка Юрія Печерицю, командира мотопіхотного взводу 42-го окремого мотопіхотного батальйону тероборони. Під час виконання бойового завдання машина Юрія підірвалася на фугасі поблизу Горлівки Донецької області…
Влітку минулого року на “5-му каналі” транслювався відеоролик, який і зараз можна відшукати в Інтернеті, – “Машівчани в зоні АТО. Печериця Юрій Анатолійович”. Це його слова: “Донецька та Луганська області – наші. Всі захищають тут цілісність України, щоб наші діти й сім’ї відчували себе в безпеці…” Врізався в пам’ять величезний напис на його бойовій машині – “Машівка!” З неймовірною гордістю земляки переглядали той ролик безліч разів. Тепер він викликає невимовну тугу і майже фізичний біль…
У зоні АТО Юрію довелося воювати в найгарячіших точках. Пройшов Іловайськ, Дебальцеве, Артемівськ. “Надійнішого й відданішого друга не знайти. Душа-людина…” – розповідали бойові побратими, які приїхали провести товариша в останню путь. І плакали, не стримуючи сліз…
Юрій Печериця народився у Машівці 13 травня 1978 року. Випускник місцевої школи, Комсомольського гірничого технікуму. Довгий час працював водієм-далекобійником. Протягом 2005–2010 років був депутатом Машівської районної ради – активним, ініціативним і принциповим. У 2008 році переїхав до Дніпропетровська. Звідти й пішов у червні минулого року добровольцем на фронт, полишивши власний бізнес. Тепер осиротіли дружина та шестирічний син, батьки, Тетяна Іванівна та Анатолій Сидорович Печериці, у яких Юрій був єдиним сином.
Юлія Середа, голова Машівської райдержадміністрації:
– Надійнішої й поряднішої людини не зустрічала, кажу це як близький товариш. З ним було легко і надійно, першим приходив на допомогу, готовий розрадити і підтримати.
А ще він був прекрасним сім’янином, люблячим сином і чудовим батьком. Не можу змиритися з тим, що його вже немає. Не можу…
Людмила Ромашко, однокласниця:
– Ми росли разом із дитячого садочка. Веселий, непосидючий, активний. З ним завжди було цікаво: і в школі, і на роботі в колгоспі, в туристичному гуртку, готуючись до різних позашкільних заходів. Допомагав завжди й усім. Тому, напевне, і не зміг всидіти вдома, коли в країні сталася біда. Бо вважав її своєю власною. За рідну землю і віддав життя наш Юра. Втрачаємо найкращих.
Сергій Туменко, депутат Машівської районної ради:
– Навіть коли Юра переїхав до Дніпропетровська, він не пропускав жодної сесії районної ради, бо був дуже відповідальним. Мало таких людей – “суцільний позитив”, згусток енергії, що випромінює добро. Ніколи не бачив його без настрою. За все хвилювався, всім переймався, до всього мав діло. Вічна пам’ять тобі, Юро…
Попрощалися з Героєм у Дніпропетровську. Голова обласної ради Петро Ворона, перший заступник голови облради Володимир Марченко, які особисто були знайомі з Юрієм, разом із рідними та земляками загиблого схилили голови в жалобі. Петро Ворона згадав, як під час зустрічі в Артемівську тиснули один одному руки та будували плани на майбутнє…
На честь полеглого захисника Вітчизни пролунали Гімн України, прощальні залпи. Герої не вмирають! Слава Україні!

Валентина ПАТИК
Журналіст