Аграрна галузь за відповідної державної політики найближчими роками може майже вдвічі збільшити валове виробництво сільськогосподарської продукції й тим самим практично подвоїти рівень валютних надходжень до бюджету України. Натомість у цьому році, вперше з 2000-го, маємо зниження обсягів сільгоспвиробництва. Змінити такі негативні тенденції має намір Аграрна партія України (АПУ). Про причини та наслідки ситуації, що склалася в агропромисловому комплексі держави, та передумови використання потенціалу АПК ми ведемо мову з членом президії і членом ради Аграрної партії України, депутатом обласної ради, генеральним директором ТОВ “Агрофірма імені Довженка” (Шишацький район) агропромхолдингу “Астарта-Київ” Віктором СКОЧКОМ, якого минулого вівторка на обласній конференції АПУ обрано головою обласної організації Аграрної партії України.

– Перш за все зазначу, що я усвідомлюю ту відповідальність, яку покладають на мене мої колеги, однопартійці, обравши головою Полтавської обласної організації Аграрної партії України. Варто наголосити, що наш обласний осередок є одним із найкращих в Україні як за рівнем розбудови структури, так і за кількістю членів партії та партійною роботою. Я вдячний за це і попередньому керівникові Олександрові Ківшику, й засновникові Аграрної партії України Петрові Андрійовичу Ківшику, якого вже, на жаль, немає серед нас. Я його знав особисто, пам’ятаю і, мабуть, останній його виступ на сесії обласної ради під час вручення Почесної грамоти з нагоди професійного свята аграріїв. Дякуючи за нагороду й визнання, він тоді сказав: “Усе, що ми могли зробити для аграріїв, ми зробили. А ви рухайтесь далі й зробіть більше за нас”. Цей заклик по суті сьогодні є лейтмотивом дій для наших партійців, для аграріїв. Це своєрідний заклик до об’єднання, до подальших звершень з тим, щоб аграрії України зайняли гідне місце в економічній площині й у політичній складовій нашої держави, – зазначив Віктор Скочко. – Адже сьогодні кожен третій долар, який надходить в Україну, – аграрний. Звісно, це великий успіх наших селян, наших хліборобів, але я б сказав, що це тільки стартовий майданчик для наших потенційних можливостей і майбутніх досягнень. Ми усвідомлюємо, що можемо зробити значно більше. Адже можемо не лише виробляти зерно, молоко та м’ясо. Вкрай важливо сьогодні налагодити переробку цієї сільськогосподарської сировини, щоб створювати додану вартість, яка дає можливість створювати робочі місця. Треба розпочинати не лише торгівлю сировиною, а й продавати на світових ринках готовий продукт. Пшеницю можна переробити на борошно, крупи, макаронні вироби й пропонувати світу. Оскільки ці продукти будуть вироблені руками наших людей, в Україні залишиться додана вартість на кожному етапі переробки. Цим самим ми збагатимо наш бюджет і наших людей. Те ж саме стосується і галузі тваринництва. Саме такі, зрозумілі всім, прості і водночас складні, завдання і плани ставить Аграрна партія України. Але, щоб до цього прийти, нам перш за все потрібно об’єднатися, треба усвідомити, що ми не опоненти. Нас нічого не розділяє.
– Нещодавно на Полтавщині перебувала делегація фермерів із Черкаської області. Їх гостинно приймали на батьківщині нашого славетного земляка Миколи Васильовича Гоголя. Аграрії обмінялися досвідом роботи, визначили перспективи на майбутнє.
– З цієї зустрічі я виніс одне: незважаючи на те, що “Агрофірма імені Довженка” працює на тисячах гектарів землі, а фермери Черкащини та й Полтавщини обробляють по 50–300 гектарів, між нами немає жодних відмінностей. Тобто в тих людей, хто працює на землі, – одні проблеми, одні цілі, одні мрії – про майбутнє своїх дітей, свого села, України. Навіть своєрідний державний “терор” – от ми завтра знімемо вам форму оподаткування, переведемо на звичайний режим сплати податків – той самий, – продовжує Віктор Скочко. – Але хіба ж можна так бездумно змінювати правила гри, не прорахувавши, чим це аукнеться сільгоспвиробникам, та й, власне, всій державі? Так, дійсно, ми розуміємо, що це мінімальна державна підтримка аграріїв. Якщо її трансформувати в гектари – це, можливо, десь 40 – 50 доларів на гектар, це те, що ми отримуємо від нашої держави. Але ж у країнах Європи аграрії отримують значно більші дотації. То як нам з ними конкурувати? Як конкурувати в тваринництві, якщо згідно зі статистичними даними тільки за 7 місяців цього року в Україні вирізали більше 500 тисяч голів великої рогатої худоби? Чому? Тому, що держава на цей сегмент взагалі не звертає уваги. Адже сьогодні українці з їхніми мінімальними статками не мають можливості купувати якісні молочні продукти, тому ця галузь знаходиться у вкрай тяжкому стані, й до кінця року ми можемо втратити ще близько 500 тисяч голів ВРХ, бо сьогодні собівартість виробництва молока наближається до ціни реалізації молокосировини. Цей сегмент аграрного бізнесу стає непривабливим, і на це повинна реагувати держава.
Наша розмова стосувалася й необхідності посилення вітчизняної галузі овочівництва, зменшення монополії спекулянтів-перекупників на продовольчих ринках, де селянин не може реалізувати свою власну якісну продукцію за вигідними цінами. А відтак і покупці не можуть придбати її за доступнішою вартістю. Адже якщо порівнювати українців з європейцями в питаннях рівня споживання риби, м’яса та молокопродукції й необхідними фізіологічними нормами споживання, то ми значно відстаємо в цьому плані. Скажімо, молокопродуктів українці споживають утричі менше від необхідної кількості, яка забезпечує ріст дітей і повноцінне функціонування людини. Мабуть, саме тому наша нація нині така хвороблива. Адже навіть серед випускників шкіл можна віднайти не більше 25 відсотків абсолютно здорових людей, про що свідчать дані відповідних досліджень. Для того, щоб виправити таку ганебну ситуацію, аграрії сьогодні і йдуть у владу.
– Ми відчуваємо, що ніхто нам не розбудує нашу країну. Я не маю нічого проти міністрів-іноземців, але сподіватися, що хтось прийде до нашого дому й наведе в ньому лад, думаю, не варто, – констатує голова обласної організації АПУ Віктор Скочко. – Адже ми прекрасні учні, українці дуже швидко навчаються. На початку двохтисячних років, побувавши в Європі та Америці, я побачив, які там технології, кукурудза без бур’янів, які там врожаї, – на мене це справило дуже глибоке враження… Минуло 15 років, і я скажу, що ми навчилися, ми вже досягли тих результатів, які тоді вражали. У нас сьогодні надій на корову становить 9 тисяч кілограмів, і це українські корови. У нас цьогорічна кукурудза стоїть по 110 центнерів з гектара, буряки стабільно дають по 550 – 600 центнерів. Це говорить про те, що ми навчилися господарювати. А отже, ми не гірші, ми кращі, ми працьовиті. Вони такого рівня за 15 років не змогли б досягти, а ми це зробили. Ми віримо, що призначення України не лише нагодувати свій народ, а й виробити стільки сільськогосподарської продукції, аби прогодувати 450 – 500 мільйонів населення нашої планети. Для того ж, щоб реалізувати всі ці завдання, в Україні має бути розроблена державна програма розвитку агропромислового комплексу. А ця програма водночас сприятиме розвитку інших галузей економіки: машинобудування, виробництва металу, переробної промисловості, мінеральних добрив…
Чому ми сьогодні купуємо комбайни і трактори,  культиватори й сіялки за кордоном?! А що – ми самі не можемо їх зробити? Можемо. А це – додаткові робочі місця й розвиток інших галузей економіки, науки, зрештою, освіти. Але для того, щоб це реалізувати, потрібна програма розвитку АПК не на один рік, а на 30 років як мінімум, що ми й робитимемо крок за кроком, рік за роком… А паралельно з розширенням виробництва треба шукати в світовому просторі ринки збуту виробленої продукції, – додає Віктор Скочко. – Україна має всі шанси бути аграрною столицею світу, але, на жаль, ставлення до аграріїв у нашій державі можна охарактеризувати такими словами: хто везе, того й поганяють. Саме тому потрібно від місцевого й до найвищого державного рівня мати довірених представників селянства, які б визначали аграрну політику держави, як наслідок – розвиватиметься соціальна сфера села. Але знову ж, на жаль, навіть за наявності кількох селянських політичних партій в Україні не існує аграрного лобі, немає відповідної сили у Верховній Раді, здатної відстояти інтереси сільгоспвиробників, а разом з ними – й усього селянства. Відтак Україні потрібна партія народу, потрібна потужна аграрно-селянська політична сила, здатна об’єднати людей і реалізувати їхні плани. Адже саме тоді, у 1990-х роках, коли у Верховній Раді була фракція Аграрної партії України та був прийнятий надзвичайно важливий закон, який дав можливість сільському господарству піднятися з колін, – це пільгове оподаткування сільгоспвиробників, тобто фіксований податок, і відбулося скасування загального податку на додану вартість.
– Наскільки серйозно прислухається й розуміє потреби аграріїв нинішня влада?
– Нам, Аграрній партії разом із союзниками – це Аграрна конфедерація й Асоціація фермерів України, – вдалося двічі опротестувати запровадження загального оподаткування для агровиробників. Але ми бачимо, що уряд і надалі наполягає на відміні фіксованого податку. Тому ми, як відповідальна й сучасна партія, попередили, що готові до рішучіших заходів. Якщо до нас не прислухаються, ми готові на 2 години перекрити автошлях Київ–Харків. Нас повинні почути. Інакше від цього втратить уся Україна, бо загалом впаде рівень виробництва. Уже в цьому році “завдяки” непродуманій політиці уряду вперше, починаючи з 2000 року, відбувається падіння виробництва сільськогосподарської продукції як у тваринництві, так і в рослинництві.
Позиція Аграрної партії полягає навіть не в тому, щоб виграти вибори. Найголовніше завдання – об’єднати аграріїв незалежно від того, скільки землі вони обробляють. Навколо аграріїв об’єднати сільську інтелігенцію, лікарів, учителів, працівників культури. Це ті заклади, які нині існують, мабуть, у першу чергу завдяки підтримці сільгоспвиробників. Скажімо, агропромхолдинг “Астарта-Київ”, який я маю честь представляти, свого часу був ініціатором укладання угод з громадами щодо соціальної відповідальності агробізнесу на селі. Ми починали з 50 гривень за гектар орендованої землі, зараз цю суму майже подвоїли, і, повірте, нас цікавлять не лише центнери й кілограми. Нас цікавить загальний розвиток села.
– Чи існує загалом діалог між аграріями як годувальниками країни і владою на різних рівнях?
– Дуже прикро, але такого діалогу немає навіть на рівні області. Я як аграрій, як депутат обласної ради скажу, що дуже складно запросити на засідання комісії з розвитку агропромислового комплексу чиновників обласного рівня, керівників фіскальної служби, Держземагентства… Чомусь навіть після двох революцій вони відчувають себе, так би мовити, по іншу сторону барикад. Ми пропонуємо й закликаємо до діалогу, до того, щоб нас почули, але цього не відбувається. На жаль, в Україні загалом аграріями нехтують. Ставлення до нас таке, як і завжди було до селянина: мовляв, де ти дінешся? Хоча, на жаль, ситуація жахлива, особливо в галузі тваринництва. Так, Україна – світовий лідер із виробництва соняшникової олії, ріпака, кукурудзи, пшениці, ячменю. Але ж це – експорт сировини…
Праця аграріїв нелегка, а інколи й неналежно оцінена, але саме завдяки їй українці мають вдосталь продуктів харчування. Скажімо, в цьому році на Полтавщині лише підприємства агропромхолдингу “Астарта-Київ” посіяли цукрові буряки, зберегли цукрозаводи й забезпечуватимемо нашу кондитерську галузь цукром. Які вже там ціни на цукор не складуться, ми розуміємо: це – ринок, але якби не наша структура, то не знаю, чи був би взагалі цукор в Україні.
– Традиційно болючим для аграріїв є питання про ринок сільськогосподарських земель.
– Напередодні виборів це питання відсторонене. Позиція аграрної партії, зокрема й моя, – питання потрібно відкласти до кращих часів. Ми розуміємо, що це власність і рано чи пізно потрібно завершувати аграрну реформу, щоб розвивати вільний ринок землі, але в умовах сьогодення можемо очікувати такий результат, як і з приватизацією промислових підприємств. Може статися, що нашу землю скуплять по 100–200 доларів за гектар. Це дуже прикро, адже сьогодні земля у Європі коштує від семи до десяти тисяч євро за гектар, і кожен рік вона дорожчає на 10–20 відсотків. Тож це – найкраща інвестиція. Наша позиція щодо питання продажу землі – треба провести загальнонаціональне обговорення, головне – зробити все цивілізовано, по-європейськи. Зокрема можна поетапно виділяти землю для продажу. До речі, треба захистити й фермера, який не зможе нині придбати 100 чи 200 гектарів. Це знову шантаж для аграріїв. Я вважаю, що це питання потрібно відкласти на 10–15 років.
– На часі в державі – проведення адміністративно-територіальної реформи. Яка ваша позиція?
– Є дві точки зору: і “за”, і “проти”. Уряд і обласна влада, як на мене, не дуже відповідально поставилися до цієї проблеми. На жаль, по телебаченню сьогодні дуже мало соціальних відеороликів із цього питання. Наша біда в необізнаності. Людям потрібно донести, що вони виграють від її проведення. Нині сільради, на мою думку, вичерпали свої ресурси, вони не можуть взяти на себе чимало зобов’язань. Освіта, медицина, культура, комунальні господарства – проблеми у цих сферах потрібно вирішувати об’єднавшись. Мене дуже зацікавив досвід поляків. Тому ми організували і провели зустрічі у кожній сільській раді Шишацького району. Із 15 сільрад у 12 – нас підтримали. У Шишаках створена одна із найповноцінніших громад на теренах України, де є лише дві-три сільради. Я б назвав це укрупненням. Досить ефективна громада, населення якої близько 20 тисяч. Тоді вона й функціонує успішно, й може надавати повний пакет послуг, тоді й ця реформа дала б якісний результат.
– Нещодавно відбувся другий етап 5-го з’їзду Аграрної партії України. Який його головний посил?
– Лейтмотив з’їзду – об’єднання. Були запрошені голова Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, голова Союзу фермерів України Іван Томич. Сьогодні вони долучилися до нас, адже розуміють, що має існувати одна потужна політична сила аграріїв. Ми ведемо мову про об’єднання із Селянською партією, Асоціацією виробників молока, Асоціацією виробників зерна. Ми єдина команда, адже нам усім потрібен відкритий цивілізований ринок. Ми докладаємо чимало зусиль, щоб і виграти місцеві вибори, й бути у трійці найпотужніших політичних партій України.
– На який результат сподіваєтеся на нинішніх виборах?
– Соціологічні дослідження показують, що Аграрна партія України успішно долає п’ятивідсотковий бар’єр. Ми маємо виборця, адже стоїмо пліч-о-пліч із селянами, ми чуємо їхні проблеми. Ми спілкуємося щоденно зі своїми виборцями, маємо довіру людей. Був колгосп, потім – КСП, товариства, агрофірми – змінилися лише назви, а зміст залишився таким, що й був. Ми допомагаємо людям завжди. Знаєте, Аграрна партія – це не лише партія селян, це – партія українського народу. Нині ми також ведемо переговори із Селянською партією, і я переконаний, що діалог завершиться успішно.
Насамкінець голова обласної організації Аграрної партії України Віктор Скочко звернувся за підтримкою і порозумінням, які зараз так потрібні Аграрній партії України, до всіх полтавців, мешканців сіл і міст нашого славного краю, до аграріїв, учителів, студентів аграрних вузів:
– Ми єдині, ми один народ, і в кожного з нас – своя місія. Відроджена Аграрна партія потребує вашої підтримки не лише в селі, а й у місті. Нам усім потрібне єднання. Об’єднаємося – переможемо. Нам не страшний зовнішній ворог, адже український народ, пройшовши такі випробування, відбувся. Сьогодні 95 наших колег, працівників “Агрофірми імені Довженка”, захищають мир і спокій на буремному Сході. Ми зберігаємо за ними робочі місця й виплачуємо їм середню зарплату, допомагаємо всім необхідним на передовій. Ми також бійці, але бійці тилу. Тож хочеться, щоб ці хлопці повернулися в іншу країну, країну, яка належатиме їм, а не чиновникам. Тому всім нам потрібна відповідальність за долю свого села, регіону, краю. Ніхто за нас не розбудує країну, якщо ми самі не збудуємо її для себе й своїх дітей.
Я переконаний, що сьогодні найбільшої ваги в державі набирає аграрний сектор. Усім нам він близький і зрозумілий, бо всі ми – від землі. Так чи інакше ми пов’язані із селом, із землею. Село – це колиска українського народу. Саме село зберегло наші традиції, зберегло культуру, мову. Уявити Україну без українського села неможливо. Але сьогодні ситуація в державі така: якщо виживе село – відбудеться й Україна. Тому нам потрібно, щоб місто запропонувало селу сучасну якісну техніку, сучасні технології, бо інтелектуальний потенціал нації знаходиться у місті, й без підтримки міста, без глибокого розуміння мешканцями міста проблем села нам не обійтися. Ми єдині у прагненні до кращого життя, до кращого майбутнього України.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”