Декому із читачів «Зорі Полтавщини» може здатися малоймовірним, що на початку ХХ століття Полтава  і особливо Харків були помітними політичними українськими центрами Російської імперії. Та факти, як відомо, річ уперта: саме представники національної інтелігенції зазначених губернських міст на зламі ХІХ–ХХ століть робили вагомий внесок у пробудження національної свідомості краян, найбільше спричинилися до створення та розбудови першої політичної сили на теренах Центральної і Лівобережної України – Революційної Української Партії (далі РУП).
Упродовж тривалого часу досліджувати цю тему було справою безперспективною. Натомість сьогодні актуальність питання вже не викликає жодного сумніву. Тож уважаємо за логічне у даній статті зупинитися хоча б на полтавських аспектах діяльності цієї політичної сили.

На зламі ХІХ–ХХ століть в Україні відбувалися природні суспільно-політичні процеси, тому РУП створювалася далеко не на порожньому місці. Лише у Полтаві у цей період діяли нелегальні учнівські вільні громади (гуртки) у духовній семінарії, реальному училищі, чоловічій гімназії; значну роботу щодо «насадження українофільських ідей серед сільського населення» провадила частина працівників статистичного бюро губернського земства (це стосувалося передовсім сезонно працевлаштованих студентів університетів), значні національні симпатії відчувалися серед населення Лубенського, Гадяцького, Кобеляцького, Миргородського повітів.
Ініціатором щодо створення РУП уважається студент Харківського університету Дмитро Володимирович Антонович – син відомого українського історика Володимира Боніфатійовича Антоновича. Але сама ідея зорганізованої партійної праці належала іншому харківському студентові – Михайлу Олександровичу Русову, батьки якого – Олександр та Софія Русови – на той час мешкали і працювали у Полтаві. До фундаторів партії та її діяльних членів належали й інші відомі краяни: Юрій Коллард, Олекса Коваленко, Борис Мартос, Симон Петлюра, Аркадій Кучерявенко, Андрій Жук, Микола Порш, Андрій Лівицький, Василь Кошовий, Микола Гмиря, Іван Рудичів, Костянтин Шаревський. Тож, на думку автора публікації, життєвий шлях та діяльність кожного із них заслуговують на окрему розлогу публікацію.
Перші ініціативні збори симпатиків РУП відбулися 29 січня 1900 року в Харкові, а вже 19 лютого у Полтаві, під час улаштування Шевченківського свята, відомий правник Микола Міхновський виголосив свою історичну промову про необхідність збройної, революційної боротьби за права українського народу. За спогадами Дмитра Антоновича, це дійство відбувалося так: «У 1900 р. Олександр Олександрович Русов жив із родиною в Полтаві… Здійснюючи свою мрію, Михайло Русов 19 лютого за ст. ст. у Полтаві, під фірмою «Семінарської громади» та за її активною участю зорганізував вечірку – Шевченківські роковини, на яку приїхали й ми з Харкова… Вечірка, як на свій нелегальний характер, була досить велелюдна – чоловік до 60. Між господарями-семінаристами були: Симон Петлюра, Сергій Андрієвський, брати Міхновські (Володимир і Олександр) – небожі Миколи Міхновського, Олександр Русов, Кость Мацієвич, Іван Липа». За свідченнями очевидців, промова Міхновського серед полтавців мала тоді величезний успіх і далекосяжні наслідки. Відтак у дусі промов у Харкові та Полтаві Міхновський видав свою працю «Самостійна Україна». Цією публікацією іменем РУП Міхновський проголосив «Єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі», тобто визначив принцип «самостійності і соборності України».
Організаційно РУП складалася із громад у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Лубнах і на Чорноморщині, а після І з’їзду партії, що відбувся 1902 року в Києві, було утворено ще закордонний комітет у Львові, комітети: донський, одеський, катеринославський, подільський, волинський. Як би це не виглядало парадоксально, але у новоствореній партії до певного часу плідно співіснували як соціал-марксисти, так і націонал-революціонери.
Ядро Вільної громади Полтавської РУП складали переважно семінаристи (одним із провідників громади до 1902 року був Симон Петлюра), хоча у складі організації знаходимо прізвища і студентів університетів, і учнів фельдшерської школи, і вчителів, і навіть земців. Дуже плідною, приміром, у площині партійної роботи відбувалася співпраця семінарської громади з працівниками губернського земства А. Кучерявенком, В. Кошовим, П. Понятенком, В. Яновським та учителем німецької мови Полтавського реального училища М. Гнатевичем. Завдяки останньому почали з’являтися спочатку у семінарії, а потім і в інших навчальних закладах міста твори             М.П. Драгоманова, О.Я. Кониського, І.Я. Франка, числа «Літературно-наукового вісника». Невдовзі у хлопців з’явилися своя книгозбірня й невеличкі склади задля зберігання партійних видань, що були надруковані українською мовою. Крім розповсюдження нелегальної літератури, рупівці організовували сходини-вечірки, присвячені пам’яті Т. Г. Шевченка, І.П. Котляревського, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, або на спомин окремих історичних подій, мали навіть свою партійну печатку. Оскільки діяли нелегально, то для конспірації абревіатуру РУП у Полтаві розшифровували як «Родильний Успенський Приют».
Цікаво, що нелегальну літературу рупівці поширювали різними шляхами: передавали знайомим, викидали з вікон вагонів потягів й навіть «ходили по степу та закладали відозви та книжки в копи з сіном чи збіжжям». Невдовзі це мало певний результат. У 1903 році навіть часопис «Іскра», орган російської соціал-демократичної робітничої партії, зазначав: «Як снігом було засіяно їхніми (РУП) листками Україну. З вікон вагонів, пішки, на велосипедах, проїжджаючи сотні верстов на селянському возі, розвозили і розкидали насіння українські революціонери. Щось нове, незвичайне освітило давно приспану, відсунену від політичного життя країну… Селянин з великим зацікавленням взявся за кинуту йому літературу, його власною мужицькою мовою писану».
(Закінчення буде).

Тарас ПУСТОВІТ
Заступник директора Державного архіву Полтавської області,  
заслужений працівник культури України, голова Полтавського міського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка