Два найбільших бюджетоутворюючих підприємства Кременчука з 31 липня лихоманить. Донедавна вони ще мирно співпрацювали, а їхні працівники отримували в місті чи не найвищу зарплату. Віднедавна акції протесту та пікети тривають біля офісу “Придніпровських нафтових магістралей” (ПДНМ) – філії “Укртранснафти”. У них задіяні працівники Кременчуцького нафтопереробного заводу (КНПЗ), котрі вимагають відставки керівників НАК “Нафтогаз України”, “Укртранснафта” та ПДНМ. Люди готові стояти в пікетах до повного виконання названих вимог.
Ситуація досить неординарна для таких підприємств-ваговиків, де завжди дисципліна і порядок були понад усе. Тож напрошується висновок, що самі працівники не зважилися б на такі кардинальні дії. Інформаційні програми центральних телеканалів і всеукраїнські газети рясніють повідомленнями із Кременчука. Журналісти, політичні оглядачі та експерти вже назвали ці події конфліктом інтересів олігархів. А, як твердить народна мудрість, коли пани сваряться, в мужиків чуби тріщать. І це справді так, адже події розвивалися досить швидко. Спочатку “Укртранснафта” припинила на шість годин подачу нафти на Кременчуцький НПЗ. За офіційною версією, через дефекти у нафтопроводі. Синхронно з цим добувна компанія “Укрнафта” заявила про загрозу припинення видобутку нафти через те, що “Укртранснафта” припинила її приймати і транспортувати. Відразу ж розпочалися й пікети. Після погроз підняти ціну на бензин до 35 гривень подачу нафти відразу ж поновили. Та вже через день керівництво “Укртранснафти” знову заявило про необхідність зупинити її подачу на 58 годин. Тепер уже у зв’язку із заміною ділянки магістрального трубопроводу. Однак “Укртатнафта” встигла запастися сировиною, завод не зупинився. Утім і акцію протесту не зупинили.
Цілком ймовірно, що суперечка за державну нафту і за високі посади ведеться на досить високому рівні. До того ж варто нагадати, що першопричиною виникнення конфлікту стала державна технологічна нафта, яку свого часу із незадіяної гілки нафтопроводу прокачали для зберігання на Кременчуцький НПЗ. Наразі керівництво “Укртранснафти” наполягає на тому, щоб частину цієї нафти завод повернув у систему трубопроводів.
Найгіршим у цій суперечці є те, що олігархи заради власних капіталів завжди зможуть домовитися, а от робочий люд постраждає. Адже за умови неповного завантаження роботою підприємств знижується рівень зарплати працівників і з’являються передумови для скорочення штатів. А цього у промисловому Кременчуці нині бояться найбільше, адже майже всі підприємства міста мають серйозні проблеми із замовленнями й реалізацією власної продукції. Останнім часом представники багатьох трудових колективів змушені йти у безоплатні відпустки, а то й звільнятися. Тому і робітники нафтопереробного заводу, і працівники “Придніпровських нафтових магістралей” прагнуть одного – якнайшвидшого урегулювання цього конфлікту – та сподіваються, що й держава та уряд не залишаться осторонь проблем простого люду.
На завершення матеріалу хочу подати, як на мене, найавторитетнішу експертну оцінку ситуації, що склалася. Належить вона робітникові однієї із вище- названих компаній. Зі зрозумілих причин він побажав, щоб його прізвище не вказували. Отож слово Миколі: “Повірте, мені, як і переважній більшості колег, байдуже, хто із олігархів розбагатіє, а хто залишиться менш багатим. Але ж дуже тривожать наші туманні перспективи. У мене зараз жінка сидить вдома з малям. Іншу дитину восени виряджаємо в школу. Не дай Боже, залишуся без роботи. Як тоді житимемо? Знову за допомогою до батьків іти, так у них же пенсії мізерні. На інші підприємства влаштовуватися, так і там роботи немає… Обіцянками влади, наших хазяїв ситим не будеш. Ще ж і примара війни тривоги додає. Невже державі байдужі інтереси простих трудівників? Так бути не повинно”.
Ну що тут додати?..

Галина НЕСТЕРЕНКО
Журналіст