Небагато імен на скрижалях історії можуть порівнятися з ім’ям святого рівноапостольного Володимира, Хрестителя Русі, який на віки вперед визначив духовну долю нашого православного народу. Його пам’ять віряни вшановують 28 липня. З 2008 року цього дня відзначається також державна пам’ятна дата – День Хрещення Київської Русі-України. Цьогоріч минає тисяча років від дня смерті Володимира Великого.
Він був сином Великого Київського князя Святослава й онуком святої рівноапостольної княгині Ольги. Незадовго до смерті Святослав Хоробрий розділив свої володіння між трьома синами: Ярополк одержав Київ, Олег – землю Древлянську, а молодший Володимир – Новгород. Коли батька не стало, між братами почалися чвари, які призвели до кривавих убивств. У результаті Володимир став єдинодержавним князем Русі (980 р.).
Запеклим язичником, що покладався на свою силу й військову дружину, – таким постає князь Володимир до свого навертання у християнство. За язичницьким поняттям, правда і справедливість – на боці сильного. Князь Володимир цілком слідував цьому як вищому мірилу життя. Далекі тоді ще були від його серця слова: “Не у силі Бог, а в правді”. Ставши єдиним князем Русі, Володимир здійснив кілька вдалих військових походів: завоював Галичину, упокорив вятичів і радимичів, переміг камських болгар, успішно воював із печенігами й таким чином розширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні.
У 987 році захопив місто-фортецю Корсунь (древній Херсонес), що належав у той час Візантійській імперії, і, погрожуючи походом на Константинополь, зажадав руки царівни Анни, сестри візантійських імператорів-співправителів Василя і Костянтина. Останні умовою шлюбу поставили прийняття Володимиром віри Христової. Коли царівна Анна прибула з духовенством в Херсонес, князь Володимир раптово осліпнув. Царівна запропонувала йому негайно хреститися в надії на зцілення. Під час хрещення князь прозрів. У духовному захваті він вигукнув: “Тепер я побачив Бога Істинного!” У святому Хрещенні (988 р.) князь Володимир був наречений Василем – на честь святого Василія Великого. Тоді ж у Херсонесі відбулося його одруження з царівною Анною.
Християнська віра не була чимось чужим і незнаним для Володимира Великого. У Києві вже за князя Ігоря були християни, які мали свою церкву. Християнкою була його бабуся, свята княгиня Ольга. Володимир вирішив прийняти святу віру не із Заходу, а зі Сходу, бо як з Візантією, так і з Болгарією його пов’язували тісні політичні, культурні й економічні відносини. Він відчув, що християнська віра у візантійському обряді найкраще відповідає ментальності нашого народу й стане основою нашої культури, звичаїв і обрядів.
Після повернення до Києва Великий князь Володимир узявся за викорінювання язичництва на Русі й почав ревно винищувати ідолів: одні були спалені, інші – порубані, а головний ідол – Перун – скинутий з пагорба у Дніпро. Володимир призначив певний день всенародного Хрещення (за деякими відомостями, 1 серпня 988 року) й оголосив по всьому місту: “Якщо хто не прийде зранку на річку, супротивником мені буде!”. Тільки найзакореніліші язичники чинили опір цьому наказу й утікали з Києва. Більшість киян з’явилися на те місце, де притока Дніпра (Почайна) зливається з Дніпром.
Після Хрещення Володимир Великий прожив ще 27 років, ревно дбаючи про поширення християнства. Йому потрібно було багато освічених людей, тому князь організував школу, де вчилися діти заможних батьків. Крім цього, започаткував духовні школи, бо хотів мати власне духовенство. Розпорядився споруджувати християнські храми й ставити їх в тих місцях, де раніше стояли кумири. Уже в 988 році в Києві був побудований храм на честь святителя Василія Великого; наступного року запрошені з Візантії майстри заклали храм на честь Пресвятої Богородиці (храм був завершений в 996 році й отримав назву Десятинного).
Святе Хрещення прийняли після Києва жителі Новгорода й Смоленська, Полоцька й Турова, Пскова, Луцька, Володимира-Волинського, Чернігова, Курська, Ростова Великого й інших міст. Русь приєдналася до більш передової християнської культури й цивілізації, увійшла в сім’ю християнських народів Європи.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.