Великим і славним називає літописець Нестор одного із засновників Києво-Печерської лаври преподобного Антонія. 23 липня православні віряни молитовно згадують його як родоначальника вітчизняного організованого чернецтва – первоначальника всіх ченців Руси-України.
Святий преподобний Антоній Печерський є одним із найшанованіших святих в українському православ’ї. Народився у 983 році недалеко від Чернігова, в Любечі. Тепер це селище міського типу Ріпкинського району Чернігівської області. У святому хрещенні був названий Антипою. Із дитинства прагнув до пустельного усамітнення і знайшов собі печеру біля Любеча, яка пізніше дала початок  Антонієвому  монастиреві. Згодом відправився у далекі мандри на Афон. Прийнявши тут постриг, юний чернець старався досягти справжньої християнської доброчесності. Передбачаючи в Антонії великого майбутнього подвижника, ігумен наказав йому повертатися на Батьківщину, щоб згуртовувати навколо себе чернечу братію.
У 1013 році він оселився в окремій печері в селі Берестовому, в передмісті Києва. Але коли після смерті князя Володимира Великого в державі почалася кривава боротьба за владу, Антоній знову помандрував на Афон. Удруге повернувся лише після утвердження на престолі Ярослава Мудрого і, як і раніше, оселився в печері. Носив грубу власяницю, харчувався тільки рослинною їжею, постійно молився. Люди почали приходити до подвижника за благословенням, порадою, і дехто наважувався назавжди залишитися зі святим. Коли біля преподобного зібралося 12 чоловік братії, вони викопали велику печеру, в якій облаштували церкву й келії для ченців. У ті роки з преподобним Антонієм зустрічався великий князь Ярослав Мудрий.
Поставивши ігуменом блаженного Варлаама, святий Антоній пішов з обителі й викопав собі нову печеру, в якій знову усамітнився. Але і там незабаром почали оселятися ченці. Так утворилися Ближній і Дальній печерні монастирі. Волею великого князя Ізяслава, сина Ярослава Мудрого, Варлаам  вирушив служити в іншу обитель, а на ігуменство обрали лагідного й смиренного Феодосія. На той час число братії сягало ста чоловік.
На прохання Антонія Ізяслав Ярославович подарував ченцям Берестову гору, на якій був збудований великий дерев’яний храм і келії, а навколо поставлений частокіл. Так утворився перший духовний центр Русі, славна обитель, названа Печерською (оскільки заснована над печерами). Монастир став жити за єдиними правилами і статутом, запозиченими в афонських обителях.
Господь нагородив святого Антонія багатьма дарами. Щирою молитвою  він зціляв хворих. Крім цього, мав дар передбачення – передвістив поразку Ярославовичам у протистоянні з половцями на ріці Альті (1066 р.)
У 1068 році Антонієві довелося покинути Печерський монастир, бо у Києві знову розгорілася братовбивча боротьба за престол великого князя між синами Ярослава Мудрого Ізяславом та В’ячеславом. Преподобний пішов у Чернігів під захист третього  Ярославовича – князя Святослава. Там святий викопав собі печеру на Болдиних горах, і біля нього так само, як у Києві, виник новий монастир – Троїцько-Іллінський. Князь Ізяслав усвідомлював  значення духовного впливу преподобного Антонія і невдовзі вмовив його повернутися до свого духовного дітища.
Останні роки життя  преподобний провів у Печерському монастирі, де 1073 року розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці, ознаменоване багатьма чудесами. Помер подвижник на 90-му році життя. Зі смертю святого пов’язана таємнича легенда про чудесне втаєння його мощей у печері, куди Бог не дозволяє нікому проникати. Із наближенням смерті святий скликав братію і попрощався з нею, після чого земля обвалилася й відгородила його від решти монахів. Ті спробували прокопатися до нього, але із землі вийшло полум’я, а коли вони повторили зусилля в іншому місці, на них линула вода. Тоді братчики збагнули, що такою є Божа воля.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.