Шахта Бутовка-Донецька – околиця міста поблизу аеропорту і крайня точка біля столиці шахтарського краю, яку сьогодні тримають військовики славнозвісної 93-ї бригади. Насправді її нинішня назва – “Путиловська”. Перейменували у 2005 році, але за звичкою вживають стару назву. Тим паче, що шахта дала назву і місцевості Донецька, яка теж зветься Бутовка. Довелось бачити передвоєнні індустріальні фото підприємства. Нинішня картина нагадує більше якийсь фантастичний інопланетний пейзаж. Сьогодні це місце на фронтових картах – наш черговий “Сталінград” після аеропорту.
Їдемо до нього на максимальній швидкості, за вікнами мигкотять знайомі й легендарні місця – Водяне, Опитне, Зеніт, на горизонті – скелет аеропорту. Нас зустрічає боєць “Тімка” і з порога, серед інших часто вживаних на фронті слів, розповідає, що “сепари” обстрілювали цілу ніч, показує хвостовики 120-міліметрових мін та глибокі вирви. Бойовики постійно порушують домовленості й обстрілюють шахту зі 120- та 82-міліметрових мінометів, застосовують гранатомети та крупнокаліберні кулемети. А ми у відповідь – тільки автомати й кулемети. Командир роти, яка захищає шахту, “Вітер”, каже, що українські бійці почувають себе просто мішенями для розстрілу. Останнім часом, продовжує “Вітер”, штаби заборонили відбиватись навіть 82-міліметровими мінометами, хоча вони й дозволені Мінськими угодами. Скоріше за все, Україна так боїться порушити домовленості, що навіть жертвує своїми солдатами.
“Вітер” – мобілізований офіцер. Закінчив Івано-Франківський університет нафти й газу і військову кафедру при ньому. Призвали – пішов. Відчувається, що командир роти – авторитетний офіцер, його поважають бійці.
А солдати будують собі укриття. Називають себе “термітами”. Загальновідоме правило, вже вивчене на війні, – чим глибше в землю, тим ціліший будеш. Тому копають нори у тяжкій землі й дивним чином нагадують шахтарів. Бліндажі кріпляться такими ж сосновими стійками, як і очисні забої. А солдати-шахтарі, спітнілі, голі до поясу, вгризаються в землю і виймають породу на-гора.
Кажуть, що будуть стояти до кінця, до перемоги.

Олександр КЛИМЕНКО
Журналіст
(Спеціально для “Зорі Полтавщини”)