Чи помічали ви протягом позаминулого тижня непоясненне й радісне хвилювання? У собі, навкруги, всюди. Це й до вас докотилася потужна хвиля позитивних мистецьких настроїв, які панували на VII Тижні Національного гончарного Здвиження в Опішному “Здвиг-2015”. Науково-мистецька акція, спрямована на пізнання історії гончарства і кераміки й підживлення їхнього сучасного розвитку, тривала в Опішному Зіньківського району
з 22 по 28 червня.
Серед організаторів дійства – Міністерство культури України, Національна академія наук України, Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному, “Колегіум мистецтв у Опішному” ім. Василя Кричевського та ще до півтора десятка установ і організацій різних рівнів. Серед інформаційних партнерів “Здвигу-2015” традиційно була й “Зоря Полтавщини”. Тож запрошуємо всіх читачів у віртуальну мандрівку на фестивалі та виставки, що вирували в рамках Здвиження. Щоправда, охопити всю палітру святкового дійства годі й старатися – настільки щедро й багатогранно заповнили її таланти десятків і сотень митців. Зате в кожного гостя “Здвигу-2015” була унікальна можливість наснажитися неквапливим і щирим спілкуванням з окремими художниками та майстрами.
 Ковальство –  “Еверест” професій
Як знайти на території Центру розвитку духовної культури Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному учасників V Національного ковальського фестивалю “Вакула-фест”, зайве було розпитувати в п’ятницю, 26 червня, вже й від самого рання – дорогу до них підказувало мелодійне перегукування молотків, а потім запахло теплом вогню, і в обличчя полетіли веселі сірі порошинки попелу. Це майстри-ковалі вже п’ятий день поспіль чаклували над своїми конкурсними роботами на тему “Гармонія буття”. Останніми роками у зв’язку з трагічними подіями в країні учасників ковальських змагань в Опішному поменшало, розповіла куратор фестивалю Ірина Іващенко. Ковалі, як носії традицій української минувшини, – завжди щирі патріоти, і тепер їм тяжче викроїти час на святкові події. Та все ж семеро найзавзятіших “вакул” приїхали випробувати своє конкурсне щастя, а разом із тим приємно поспілкуватися з однодумцями, перейняти досвід у досвідченіших майстрів.
“Якщо порівнювати всі існуючі в світі професії з горами, то ковальство – це Еверест”, – говорить солідного віку коваль, кременчужанин Олександр Шкурапет. За основною професією він – учитель трудового навчання. Ковальство ввійшло в його життя близько десяти років тому, відтоді є що й покупцям запропонувати, й друзям на свята подарувати.
Двадцятисемирічний коваль із Полтави Владислав Вишневецький приїхав на фестиваль в Опішне вже вчетверте. Ковальство – його основний “хліб”, але звідси – й свої “мінуси”, бо ж що звичайні люди замовляють у кузні? Правильно: брами, грати, іноді якісь меблі. А душа ж коваля творити проситься!
– На фестивалі добре не тільки тому, що навкруги прекрасна природа й привітні люди, головне, що тут думаєш не про заробіток, як у повсякденному житті, а про якісь мистецькі речі. Тут є можливість найефемернішу ідею втілити у конкретний виріб, – зізнається Владислав.
Звісно, ковальська справа вимагає неабиякої фізичної сили. Цього в мого високого, дужого й широкоплечого співрозмовника, безперечно, вистачає. Але не менш важливим, говорить він, є і характер, який не дасть залишити розпочату справу на півдорозі. Без наполегливості не варто про майстерність і мріяти. На фестивальному тижні вакула Вишневецький працював над грандіозним задумом. Куди там Оксаниним черевичкам – красень коваль створював модель Всесвіту із кілець різного розміру.
Уперше в Опішне на фестиваль завітали учасники з міста Лева Ніка Музичко та Олег Філевич, цьогорічні випускники Львівської академії мистецтв. На інформацію про “Вакула-фест” натрапили в Інтернеті випадково, до того ж в останній можливий для реєстрації день. Зібрали молотки, дриль та ще купу різних інструментів у рюкзак. Ніка не втримується, щоб не розповісти веселий епізод про те, як цей з виду зовсім негроміздкий багаж допомагав їм діставати з верхньої полиці в потязі якийсь дядечко-попутник. Залишився під враженням…
Молода пара в захваті й від подорожі до Центральної України, й від того, що їх чекало після прибуття в столицю українського гончарства.
– Опішне стало для нас дивовижним відкриттям. Звісно, є багато місць із такими древніми традиціями, але в Опішному вони неперервані, невіддільні від сучасності, – міркує дівчина. – Тут не просто зберігаються мистецькі скарби минулого, вони продовжують розвиватися, рухатися творчими ідеями молодих митців уперед. Для мене це – нове, і я просто щаслива, що в нашій Україні таке є.
Молоді львів’яни розкрили тему “Гармонія буття” по-романтичному: безликі металеві заготовки перетворилися від вогню й дотику їхніх молотків на милу пару: чоловік та жінка дивляться одне на одного й чи то просто тримаються за руки, чи то кружляють у танку. Назва творчої роботи конкурсантів промовиста – “Кохаймося!”
П’ятниця, 26 червня, була останнім днем перед підбиттям підсумків V Національного ковальського фестивалю “Вакула-фест”. 27 червня директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, доктор історичних наук, професор Олесь Пошивайло подякував усім конкурсантам за надану гостям фестивалю можливість поспостерігати за їхньою працею та вручив нагороди переможцям. Премій було багато. Гран-прі отримав полтавець Владислав Вишневецький. У розкритті тем “Гармонія буття” та “Символи оновленої України” (домашнє завдання) кращим став Мар’ян Калічак із Дрогобича. Всі витвори ковалів залишаться у музеї-заповіднику, щоб дивувати його відвідувачів і в майбутні століття наукових проривів та цивілізаційних відкриттів.
Нерозгадане “місце сили”
У рамках VII Тижня “Здвигу-2015” завершилася п’ята сесія Е-літньої академії гончарства для харизматиків, романтиків, диваків і діячів. Така дещо незвичайна назва академії цілком виправдана, говорить її куратор Оксана Яценко, оскільки якнайповніше відповідає характеру людей, які студіюють у ній протягом трьох тижнів ази гончарства та переймають секрети знаменитих опішненських майстрів. Зазвичай це люди різних професій і різного віку, об’єднані непереборним бажанням творити з глини дива.
Серед нинішніх випускниць академії – режисерка з Дніпропетровська Тетяна Альошина. Вона розповіла, що перебування в Опішному утвердило її в думці про надзвичайні властивості цієї місцевості, де можна оздоровитися й морально, й духовно, й фізично. Жінка переконана, що Опішне є таким же “місцем сили”, як і добре відомий їй Тібет з його духовними практиками. В русі гончарного круга жінка тепер відчуває не що інше, як обертання нашої планети навколо осі. Додому випускниця привезе власноруч виготовлені в академії роботи. Найулюбленіша серед них – фігурка загадкової дівчини з символічним ім’ям “Опішня”.
Як “е-літні романтики”, так і всі постійні відвідувачі музею-заповідника з цікавістю роздивлялися минулої п’ятниці нову “родзинку” на його території – сад глиняних скульптур художниці-керамістки Аліни Літвіненко (Олександрія, Кіровоградська обл.). Чудесні дерева-квіти виросли тут з легкої руки мисткині 24 червня. Називається творчий проект “НаДІЯ”. Оригінальність задуму художниці в тому, що елементами майже кожної квітки є відбитки певних частин тіла дорогих чи просто приємних їй людей – приязні обличчя, дитячі долоньки, бабусині стопи. У цих образах дивні скульптури ніби оживають і набувають своїх голосів, запаху, настрою. Квітка з відбитками бабусиних ніг називається “Подорожник, або Перехід” і символізує той шлях, який топче кожен із нас. Для Аліни вона особливо цінна ще й тому, що тепло бабусиних ніг більше не зігріває землю, нещодавно берегиня роду навіки пішла в засвіти…
Сад, що в кожному із нас
Серед презентованих протягом VII Тижня Здвиження мистецьких проектів багатьох не залишила байдужими персональна виставка однієї з найяскравіших представниць сучасної української кераміки Лесі Падун (Полонне, Хмельницька обл.) “Той сад, що в мені”. Мисткиня працювала над її створенням у рамках проекту “Кераморезиденція в Опішному”. Для художників-керамістів аналогів цьому проекту в Україні немає: тут створюються всі сприятливі умови для роботи митців, які бажають вирватися зі звичного середовища й певний час присвятити посиленим творчим пошукам.
“Резиденція – це світ, у якому в тебе обмаль часу на спілкування з людьми, але постійно триває контакт із природою, з прекрасними опішнянськими краєвидами”, – відзначила художниця на відкритті виставки. Вона впевнена, що, наприклад, всі геометричні мотиви її творів – це віддзеркалення живописних довколишніх пагорбів.
Олесь Пошивайло щиро розповів, що музейники стали свідками найсокровенніших творчих переживань пані Лесі – і сліз, і безсонних ночей, і тривалого усамітнення. “Такі люди дивують своєю відданістю мистецтву навіть нас, професіоналів”, – зізнався професор. Перед тим, як запросити перших відвідувачів на виставку “Той сад, що в мені”, Леся Падун відкрила на території Центру розвитку духовної культури скульптуру “Квітка”. Дивовижна, казкова рослина засяяла на всі усюди, спонукаючи кожного радісно усміхнутися.
У Кераморезиденції в Опішному працюють над своїми шедеврами також заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Сергій Радько (Межиріч, Черкаська обл.), член Національної спілки художників України Андрій Ільїнський (Київ). У рамках проекту “Керамотолока в Опішному” творить, зокрема, заслужений художник України Ганна-Оксана Липа (Львів).
Прикметно, що в Центрі розвитку духовної культури 26 червня стартували відразу кілька цікавих заходів: національна виставка художньої кераміки
“Параdocx”, присвячена філософському осмисленню поняття парності, а також ІІ Міжнародний фотоконкурс “Гончарні візії країни”, в якому взяли участь 43 фотомитці, в тому числі конкурсанти з Білорусі та Узбекистану.
Фестивальні подарунки на всі смаки
Надзвичайно насиченою на творчі події на VII Тижні “Здвигу-2015” була субота, 27 червня, коли в Опішному відкрився IV Національний фестиваль гончарства. Заради цього дійства сюди приїхала сила-силенна гостей із різних куточків України. Змістовна програма заходу кожному подарувала розвагу до душі: вирував ярмарок гончарних виробів, дивували й захоплювали виставки художників-керамістів. Чималенькі черги шикувалися до майстрів, які надавали можливість кожному відчути себе повелителем чарівної опішненської глини й власноруч створити якийсь дрібний посуд чи свистунець. Награвшись із глиною, гості поспішали “в науку” до майстрів із соломоплетіння, писанкарства, вишивання, виготовлення традиційної ляльки-мотанки. Із задоволенням ділилися секретами з бажаючими й ковалі. Музикою і піснями гостей “пригощали” колоритні народні гурти.
Під оплески і, як то кажуть, на одному диханні пройшов у рамках “Здвигу-2015” феєричний V Національний фестиваль-конкурс гончарського бодіпейнтінгу “BodyCеramicFestUkraine”. Невтаємничені вже в Опішні дізналися, що бодіпейнтінг – це розпис фарбами по тілу й, звісно ж, не могли відірвати поглядів від прикрашених у такий чудовий спосіб моделей. Цікаво, що акцент у розпису робився саме на гончарні орнаменти.
Географія майстрів, які привезли свій чудесний крам на ярмарок в Опішне, щонайширша: від Івано-Франківщини – до Донеччини, від Київщини – до Херсонщини. Для дітей на фестивалі працювали атракціони, розваги на яких можна було чергувати з мандрівками на кінному возі. Як завжди, гостинно запрошував і дорослих, і малих на екскурсії Національний музей-заповідник. У Музеї мистецької родини Кричевських особливу увагу привертав відкритий у рамках “Здвигу-2015” бюст видатного українського митця роботи заслуженого діяча культури України Юрка Пошивайла.
Ввечері на всіх, хто ще не встиг стомитися від яскравих вражень, чекала запальна етнодискотека “Дам лиха закаблукам”. Утім про яку втому могло йтися у “місці сили”, наділеному здатністю зцілювати й надихати? Опішне справді – та земна вісь, довкола якої обертаються найсвітліші мрії найобдарованіших від природи людей. Саме це і лікує, навіть на відстані й через призму буденної суєти.

Вікторія КОРНЄВА,
Анна ЧАПАЛА (фото).