В Опішне Зіньківського району туристи вирушають не як у звичайну подорож, а ніби на іншу планету, де реальність раптом поступається місцем казці, в якій щодня відбуваються сотні чудес. Це оживає і набуває найдивовижніших форм у вмілих руках майстрів глина, це невтомно обертається чарівний гончарний круг… Раніше в столицю українського гончарства туристи їхали, зокрема, і заради знайомства із заслуженим майстром народної творчості України, членом Національної спілки художників України, художником-керамістом із відомої родини Пошивайлів Анастасією Савівною Білик-Пошивайло.
На жаль, уже шостий рік майстрині немає з нами. 22 червня, у 85-ту річницю від дня її народження, рідні, друзі й поціновувачі творчості художниці багато згадували і про її непересічний талант, і про щиру вдачу та безмірну любов до свого ремесла.

Анастасія Савівна Білик-Пошивайло понад три десятиліття працювала на заводі “Художній керамік” в Опішному. Керамічному мистецтву навчалася у відомого майстра, гончаря і скульптора малих форм Трохима Назаровича Демченка. У 1957 році підвищувала кваліфікацію в Керамічній майстерні при Академії архітектури УРСР. Була учасницею виставок в Україні та за кордоном, зокрема в Болгарії, Канаді, Росії, Угорщині, Югославії.
У творчому доробку майстрині чимало цікавих сюжетних композицій малих форм – зокрема “Сорочинський ярмарок”, “Наталка Полтавка”, “Івасик-Телесик”, “Дует”, “Вершники”. Утім багато поціновувачів таланту Анастасії Савівни Білик-Пошивайло обожнювали її за мистецьке створення дитячої іграшки. Хвилюючі спостереження про цю дивовижну працю майстрині залишились, зокрема, у статті Інни Клемент у журналі “Навколо світу” (1981). Авторка публікації відвідала класика українського народного мистецтва, славетну гончарку, скульптора й малювальницю Олександру Селюченко та Анастасію Білик-Пошивайло в Опішному й стала свідком того, як виготовлялися глиняні забавки-свистунці.
“В іграшок Анастасії Савівни Білик-Пошивайло лінії плавні й протяжні, як вигиби пагорбів над річками Полтавщини. У її роботах бачиш – як прозріння – єдиний світ природи, – йдеться у статті. – Усіх цих півників, баранчиків, жінок із баранчиками, веселих і розмальованих, об’єднує спільне відчуття святковості. Щось ідилічне є у конструктивній архаїці іграшок Анастасії Савівни, щось те, що прийшло від основ розуміння свого ремесла, – не просто бути корисним, а ще й радувати.
Техніку створення своїх іграшок Анастасія Савівна прокоментувала по ходу справи, в процесі ліплення вершника: “Беремо шматок глини й починаємо витягувати… Голову, руки… все”. Так просто, що зовсім незрозуміло, чому все-таки пластика Опішні залишається своєрідним і досконалим за майстерністю явищем народної творчості. Чи саме тому, що така простота – результат роботи поколінь?..”
Скільком тисячам і дітей, і дорослих подарувала щасливі миті Анастасія Савівна Білик-Пошивайло, ніхто й ніколи не злічить. Але усмішок завдяки її багаторічній творчій праці було, є і буде в нашому житті більше. Хтось і сьогодні візьме в руки свою улюблену іграшку роботи талановитої майстрині й відчує долонями невистигаюче, живе тепло глини. Це чергова зустріч із казкою, зі святом, яке звеселяє і погляд, і душу.
Підготувала
Ярослава ЦВІЛЕНЮК.