Переможниця багатьох міжнародних, всеукраїнських та обласних музичних конкурсів для дітей та юнацтва Зоряна Коломієць визначилася зі своїми творчими вподобаннями ще 7 років тому, ледве примірявши шкільну форму й переступивши поріг Полтавської гімназії № 31. У перші вересневі дні до навчального закладу тоді завітала викладачка з музичної школи, яка запрошувала діток “подружитися” з баяном та акордеоном. Увечері першоклашка Зоря неабияк схвилювала й порадувала маму, Світлану Володимирівну, адже свого часу акордеон був і її дитячою мрією. У доньки на користь цього, здавалося б, більш чоловічого, музичного інструмента переважив тоді цілком природний для шестирічної дівчинки аргумент: “Він красивий!”
Музика – далеко не гостя в родині Світлани Володимирівни. Вона – невід’ємна частина її життя. Світлана Коломієць – артистка Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя, старший син Роман – випускник Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка та Донецької консерваторії імені Сергія Прокоф’єва. Його дружина Ольга – скрипалька. Саме цей інструмент опановує і їхня донька Оксанка. На жаль, свої непередбачувані корективи в життя творчої сім’ї внесла війна – подружжя перебралося до Дніпропетровська й працює у симфонічному оркестрі місцевої філармонії, доньку довелося залишити в дідуся з бабусею, які живуть у Миколаївці Слов’янського району. Гармати витіснили з окупованої території ті щирі музи, що їх живить винятково рідне, українське, коріння.
Цікаво, що, попри своє свідоме бажання дати дітям музичну освіту, остаточне рішення Світлана Володимирівна завжди залишала за ними. Роман у дитинстві обрав ударні інструменти, яким вірний і досі, а от подарований йому хрещеним батьком невеличкий дитячий акордеон відпочивав, аж допоки не потрапив на очі трирічній Зорянці. Сама дівчинка тих своїх перших “концертів” зовсім не пам’ятає, адже невдовзі виведений із ладу інструмент виявився зайвим у затісній квартирі родини й від нього, хоч із зітханням, але позбавилися. Утім Світлана Володимирівна переконана, що доньчина прихильність до акордеону бере початок саме від тих ранніх музикувань. Зізнається, що раділа Зоряниному вибору і з суто практичних міркувань: обрала б дитина фортепіано – розминутися з ним у їхній кімнаті було б проблемою.
Нині Зоряна Коломієць закінчила 6-й клас Полтавської дитячої музичної школи № 3 імені Бориса Гмирі. Наставниця юної акордеоністки – Світлана Миколаївна Подгорна. За час навчання дівчинка багато разів ставала переможницею найпрестижніших музичних конкурсів. І журі, і глядачі – в захваті від того, як управно тендітна акордеоністка володіє цим, на перший погляд громіздким для неї, інструментом та як майстерно виконує доволі складні твори. Тільки минулий навчальний рік (2014 – 2015) позначений для Зоряни здобуттям 6 дипломів на фестивалях. І йдеться переважно про перші місця: на міжнародному конкурсі “Зірковий прибій” у Болгарії, на VI Всеукраїнському фестивалі-конкурсі “Музична школа” в Києві, на ХХ Всеукраїнському фестивалі “Провесінь” у Кіровограді, на міжнародному конкурсі “Співограй” у Харкові, на обласних творчих змаганнях “Веселкові акорди” в Гадячі… Загалом переліку всіх перемог юного дарування уже можна присвячувати окрему публікацію. Прикметно, що у 2013 році Зоряна власним коштом забезпечила собі участь у кількох міжнародних фестивалях, адже за перемоги отримала два грошових сертифікати, один із яких був номіналом 250 євро.
Зрозуміло, що дипломи й аплодисменти – лише святковий бік Зоряниного життя. Скільки зусиль і старань їй доводиться докладати, як болять від ваги інструмента плечі та як непросто справлятися з хвилюванням перед високоповажним журі – це все прозаїчні секрети творчої кухні, в які найбільше втаємничені наставниця акордеоністки Світлана Подгорна та мама. Світлана Володимирівна Коломієць учить доньку розуміти головне: майстерність може бути результатом тільки безперестанного й наполегливого шліфування своїх здібностей. Авжеж, іноді Зорі буває прикро, що ні тобі повноцінних літніх канікул (а в гімназії вона, до речі, також відмінниця), ні приводу засумувати за улюбленим інструментом – акордеон співає у її тендітних руках щодня. Зате як приємно отримувати нагороди й помічати насолоду в очах зачарованих глядачів, які купаються у подарованих нею мелодіях. Із незмінним успіхом акордеоністка тішить поціновувачів музики вальсом “Під небом Парижа” чи, наприклад, таким класичним шедевром, як “Політ джмеля”. Характерно, що спрощувати композиції, адаптуючи їх до шкільного віку, в Зоряниному випадку зовсім необов’язково, вона сміливо береться й за твори, які вимагають неабиякої віртуозності від професіоналів. Творчим почерком юної зірки є здатність набирати під час гри майже запаморочливого темпу, що у багатьох викликає і подив, і захват. Серед найприємніших подій – сольний виступ із симфонічним оркестром під орудою народного артиста України Віталія Скакуна на сцені театру імені Миколи Гоголя.
Сценічний образ юної зірки завжди до дрібниць продуманий мамою, вона й чути не хоче про стандартні костюми з білим верхом та чорним низом. У Зоряниному вбранні майже завжди присутній якийсь сяючий елемент, що ніби нагадує дівчинці, що справжня музика покликана випромінювати світло душі.
Про наполегливість акордеоністки свідчить той факт, що найбільше вона цінує перемоги, до яких ішла навіть по кілька років, із вдячністю отримуючи диплом за друге чи третє місце, але, безумовно, прагнучи стати першою. Найтяжче, говорить, виконати твір бездоганно тоді, коли журі й глядачі знаходяться в залі на дуже незначній відстані від конкурсанта. Тоді найбільше витрачається енергії, майже фізично відчувається кожна чужа негативна думка чи нещира усмішка.
Вирушаючи на фестивалі, Зоряна неодмінно бере в мандрівку свій щасливий талісман – подарованого мамою іграшкового котика Крихітку. Звісно, завжди поряд із юною конкурсанткою і сама мама. Але тільки не під час самого виступу – в такі відповідальні хвилини вона залишає місце творчих змагань. Причина в тому, сміється Світлана Володимирівна, що одного разу її підвела емоційна нестриманість. Було це тоді, коли донька складала в музичній школі іспит по закінченні першого класу. Почувши, що дитина помилилася, розхвильована мама, яка разом із іншими батьками була присутня на заході на правах глядацької аудиторії, несподівано зупинила дійство голосним зауваженням доньці. Відтоді в сім’ї домовилися, що під час Зоряниних виступів мама виходить хвилюватися на таку відстань від сцени, на яку голос доньчиного акордеону й близько не долетить.
А от під час вистав у театрі, в яких задіяна Світлана Коломієць, усе зовсім по-іншому: Зоряна обожнює приходити до мами в театр. Особливо приємно, що як донька актриси вона наділена винятковим привілеєм безперешкодно потрапляти за куліси, тоді як багатьом іншим завзятим театралам таке тільки сниться. Ще приємніше, зізнається дівчинка, що її знають і впізнають мамині колеги-актори! От навчитися б у них так солідно та з почуттям вклонятися перед аплодуючою публікою! Сама юна акордеоністка й після найвдаліших виступів поки що тільки скромно поспішає зникнути зі сцени…
Серед творчих захоплень Зоряни є і радіожурналістика: під керівництвом професіоналів ОДТРК “Лтава” вона вже має чималий досвід участі в записах дитячих передач.
У гімназії дівчинка найбільше любить уроки англійської мови та алгебри. Нещодавно загорілася мрією вивчити японську: вона для неї – суцільна загадка. Сподівається також відвідати найближчим часом Львів та Одесу. Як і всі її ровесники, не уявляє життя без комп’ютера. Конкуренцію йому здатні скласти хіба що батут, на якому можна досхочу наплигатися з друзями, і тир, де Зоря виявляє чудеса влучності. Серед звичайних слабкостей юної зірки – майже чарівне під час літньої спеки морозиво. Якби ж то прилетів той чаклун на блакитному вертольоті, який усіх пригостить ескімо…
Куди спрямує Зоряну життя після здобуття освіти в музичній школі, поки що секрет для всіх. Але й донька, й мама беззастережно вірять і в те, що їй усміхнеться творча удача, і в те, що самовіддана праця обов’язково відкриє їй шлях до мистецьких вершин. Сьогодні ж Зорянин акордеон продовжує співати в сонячно-зеленій Полтаві. Про дитинство, яке незабаром залишиться за плечима, про маму, яка готова зняти для своєї дитини й зірку з неба, про тисячі хвилюючих барв із великої таємниці майбутнього…

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”