“Влада не хоче “відпускати” засоби інформації…” Про це та багато іншого йшлося на розширеному пленумі обласної організації Національної спілки журналістів України. У роботі зібрання взяв участь голова Державного комітету з телебачення та радіомовлення України, секретар НСЖУ Олег Наливайко.
Пілотний проект,  журналістські стандарти  й унікальні шанси
Перед початком роботи пленуму Олег Наливайко провів короткий брифінг для журналістів, у ході якого наголосив, що ситуація, коли органи влади є засновниками ЗМІ, – це не європейська практика:
– У 2005 році, вступаючи до Ради Європи, Україна добровільно взяла на себе зобов’язання роздержавити засоби масової інформації (європейці називають цей процес приватизацією) та створити суспільне телерадіомовлення. Я абсолютно переконаний, що проект Закону України “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації” буде ухвалено, і з 1 січня процес розпочнеться пілотним проектом. До нього увійдуть добровільно близько сотні видань, яким буде надана допомога і з боку держави, і з боку медіа-спільноти. Успішність пілотного проекту є справою честі для України. Решта трудових колективів матимуть три роки, щоб адаптуватися, побачити кінцевий результат змін.
На запитання, як має від цього змінитися журналістика, Олег Наливайко навів приклад:
– Днями тримав у руках районну газету, де на шпальтах одного номера – 4 чи 5 фотографій голови райдержадміністрації. При цьому редактор скаржиться на зменшення накладу. Зрозуміло, що жодних критичних матеріалів така газета не містить. Нікуди не поділася ця хронічна хвороба як усіх попередніх, так і нинішньої влад. Після відходу таких співзасновників ситуація має змінитися. Відсутність тиску з боку влади дозволить дотримуватися журналістських стандартів, чому сприятимуть чинне законодавство, держава. Є гарантії від європейських партнерів про грантову допомогу.
Щодо суспільного телерадіомовлення голова Держкомтелерадіо зазначив, що вже незабаром Кабінет Міністрів планує прийняти постанову із “дорожньою картою” його розвитку. Вже з 1 січня воно має запрацювати на повну силу. За словами Олега Наливайка, долю регіональних телерадіокомпаній вирішуватиме наглядова рада, яку сформують у вересні.
Більш детально про перспективу прийняття та основні положення ключового законопроекту з роздержавлення посадовець розповів учасникам зібрання. За його словами, закон, навколо якого ламаються списи вже багато років, минулоріч був за крок до прийняття. Унікальний шанс як потужної бюджетної підтримки, так і закордонних дотацій та грантів було втрачено за одну ніч, протягом якої “передумали” одразу два десятки депутатів однієї з фракцій Верховної Ради. Тепер умови його реалізації будуть значно жорсткішими. Але наразі існує коаліційна угода, політична воля Президента і Прем’єр-міністра, керівників фракцій. Велика ймовірність того, що закон може прийнятися вже цією сесією в цілому, хоча до тексту є чимало претензій. Так, європейці виступають проти незмінності назви й тематичного спрямування ЗМІ, вважаючи це правом редакцій. Крім того, європейські партнери пропонують чітко виписати, який саме суб’єкт має утворитися після реформування (товариство з обмеженою відповідальністю чи акціонерне), відпрацювати рекомендації, як саме акції чи майнові частки розподілятимуться між членами колективу. В більшості статутів місцевих комунальних газет саме трудовий колектив є одним із співзасновників, а коли влада позбудеться права засновництва, виникне чимало колізій і зазіхань.
Саме на цей момент звернув особливу увагу учасників пленуму голова обласної організації Національної спілки журналістів України, секретар НСЖУ, головний редактор “Зорі Полтавщини” Григорій Гринь: на момент прописування нинішніх статутів трудові колективи стали співзасновниками газет згідно з чинним на той момент законодавством. Тому є ризик, що хтось спробує саме у цей часовий проміжок скористатися розбіжностями в законодавстві.
Олег Наливайко також розповів, над чим працює наразі Державний комітет із телебачення та радіомовлення, а як секретар НСЖУ – про спілчанську роботу. Традиційні заходи (спортивні, розважальні, прес-тури тощо) зараз не на часі, тому основна увага зосереджена на законотворчості, навчаннях (особливо з безпеки журналістів у складних умовах), сприянні фронту, міжнародній роботі.
Що болить місцевим ЗМІ?
За словами Олега Наливайка, в Україні за передплатою розповсюджується 834 газети. З них переважна більшість – місцеві, так звана “мала преса”.
– Ми не до кінця усвідомлюємо, як процес децентралізації перетнеться з реформуванням ЗМІ. На жаль, на це журналістська спільнота впливу не має.
Про те, що є насправді й що може статися незабаром, говорили члени правління обласної організації НСЖУ, редактори газет. Переважна більшість редакційних приміщень – власність територіальних громад (району, міста, селища), і в разі конкуренції за нього бідному редакційному колективу без державної підтримки важко змагатися з “товстими гаманцями”. А конкуренція в медійному середовищі призведе до того, що виживуть лише потрібні читачу видання. Скажімо, у Лохвиці вже й зараз непросто: там населенню пропонується аж 5 місцевих газет. На думку редактора районної газети “Зоря” Олександра Москаленка, керівник видання повинен працювати з потужними холдингами, боротися за авторитет, іти в депутати, використовувати всі можливості, щоб його слово для влади було вагомим. Кошти на зарплату треба заробляти, а не просити у влади.
Керівник первинної журналістської організації “Полтавського вісника” Віталій Скобельський поділився власним досвідом приватизації: інформаційно-видавниче агентство “Астрея”, яке мало статус малого підприємства при УМВС, свого часу єдино можливим законним шляхом “вийшло” в командитне товариство. Тоді певну частку своїх матеріальних засобів людям зберегти вдалося, та приміщення було втрачене.
Але пролунало й таке:
– Страшно не те, що вимагають, страшно те, що “ламають”. Чи попередники, чи наступники, всі хочуть мати “ручне” видання, де редактор повинен “служити” за першим викликом. Іноді хоч у вихідний випускай газету, аби виконати забаганку, бо: “…Я керую районом, і робитимеш те, що я сказав!” При цьому редактор вишукує всі можливості, з допомогою колективу, товаровиробників ремонтує приміщення, проводить водогін та каналізацію, міняє вікна, меблі, купує оргтехніку, але чіткої визначеності, що з усім цим буде завтра, не має. Зате прослідковується пряма залежність від персони того, хто на момент чергових змін керуватиме районом (містом, селищем).
А якщо при цьому вже вдалося тиском змусити редакцію переписати статут, і тепер вирішальне слово у призначенні керівника не за редакційним колективом, а за владою, тоді складається така ситуація:
– Зі статутом довелося погодитися, з таким, “який дали”, оскільки працюю на контракті. Наразі редакція за правами реально прирівняна до комунгоспу. А після чергової зміни влади змушені вже й зміст газети, матеріали погоджувати із засновниками. На аргумент, що це – пряме порушення Конституції, лунає контраргумент про контракт редактора.   І справа не в персоні керівника (як району, так і газети), а в принципі.
Це здивувало й обурило Олега Наливайка. Він наголосив: “Я про подібне більш ніде в Україні вже багато років не чув”.
Одні керівники ЗМІ ділилися досвідом співпраці з сільськими громадами: згідно з актами виконаних робіт, а при гострій нестачі коштів навіть шляхом авансових проплат, селяни погоджуються підтримувати своє видання. Інші відверто говорили про досвід “відбивання” від перевіряючих та контролюючих органів.
Бюджет решетилівської районки складається у рівних пропорціях від передплатних та рекламних коштів. Без жодних інших джерел надходження: два роки тому, після чергової зміни влади, редакція добровільно відмовилася від будь-яких дотацій. Кошти, що надходять за угодою про висвітлення діяльності влади, не перевищують півтора відсотка редакційного бюджету.
– Наша газета хотіла стати учасником пілотного проекту з роздержавлення, – розповів редактор “Решетилівського вісника” Іван Циган, – але надто багато запитань і ризиків. Хочеться ясності в разі, якщо, скажімо, медійна реформа випередить адміністративну, а потім у колишньому районі утвориться кілька об’єднаних громад. Якщо далі трудовий колектив вже не зможе бути засновником видання, якої форми власності підприємства мають бути створені натомість? Проектом закону з реформування ЗМІ передбачено лише два види товариств. Чи можливе приватне?
Від імені радійників очільниця первинної журналістської організації ОДТРК “Лтава” Олена Вахницька висловила занепокоєння перспективою перетворення обласного радіо в корпункт. Адже і дротове, і FM-радіомовлення на Полтавщині, на відміну від багатьох інших регіонів, є популярним.
Олег Наливайко відповів на всі запитання та репліки, що звучали в ході спілкування.
Закид про те, що листоноші не надто зацікавлені у збільшенні тиражів газет, начальник відділу розповсюдження періодичних видань УДППЗ “Укрпошта” Світлана Пушкар спростувала, мовляв, це – універсальна послуга, за яку листоноша отримує зарплату, а від комерційних послуг – лише певний відсоток. Але виникло інше запитання: якщо зарплата й так буде (нехай маленька, проте гарантована), то чому не зосередитися на зароблянні отого комерційного відсотка?
Говорять учасники  пленуму
Олександр Зінченко, редактор Новосанжарської районної газети “Світлиця”: “За владу люди голосують бюлетенями, а за наші тиражі – грошима. Власними, кревно заробленими”.
Олена Сидоренко, редактор “Оржицьких вістей”: “Опозиція завжди вимагає незалежної преси. Тільки-но стає владою – питання не на часі. Зате кожна влада намагається переписати редакційний статут. …Дотація – подачка, прямі договори – наші чесно зароблені гроші”.
Олександр Москаленко, редактор Лохвицької районної газети “Зоря”: “Щоб вижити, газета має влаштовувати читача більше, ніж владу. Але керівнику  доводиться проявляти чудеса дипломатії. …Не погоджуйтеся на перетворення редакцій на комунальні підприємства, ми – не житлово-комунальні дільниці! Нехай читають законодавство”.
Іван Циган, редактор “Решетилівського вісника”: “Під час реформ завжди комусь кортить скористатися газетами. Бажано, щоб при реформуванні колектив редакції хоч у чомусь виграв економічно. Як варіант, відсутність дотації компенсувати пільгами в оподаткуванні”.
Світлана Глушко, редактор Диканської районної газети “Трудова слава”: “Нам настійно пропонують погодити інший графік доставки “Трудової слави”, при якому чотири найвіддаленіших села незабаром позбудуться вчасної пошти. Кому потрібна позавчорашня газета? Якби не роздрібний продаж, на 19 тисяч населення району ми б ніколи тиражу 3700 примірників не мали”.
Світлана Пушкар, “Укрпошта”: “Режим нашої роботи залежить від кількості мешканців населеного пункту. І працювати поштарем у малих віддалених селах нікому. Безробітних на обліку чимало, але корову тримати вигідніше”.
Віталій Скобельський, заступник редактора “Полтавського вісника”: “Жарт про те, що незабаром влада захоче укладати контракт із редактором на один номер, перестає бути смішним”.
Ціна професії журналіста
З приводу всього вищесказаного хочеться процитувати вірш минулорічного лауреата обласної журналістської премії імені Григорія Яценка Людмили Овдієнко з Кобеляк зі збірочки, датованої ще 2004 роком. Вірш про те, як ми вміємо уклінно славити своїх вождів на всіх рівнях і потім так само дружно їх розвінчувати й ганьбити. Остання строфа:
“Коли скінчаться фарисейські
дійства,
В яких усі герої – непідсудні,
В яких однаковісінько
підступні
І злодії, й викривачі
злодійства?”
Наслідки того, як переможені та переможці періодично міняються місцями, особливо разюче помітні на місцевому рівні. Й бути дзеркалом усіх цих революцій – чесним та неупередженим – ой як непросто. Найменша за те втрата – посади редактора, що трапляється все частіше й частіше. Одних відверто, майже шантажем змушують, інші йдуть самі, заморившись “…дивитися у вічі і переможеним, і переможцям” (Людмила Овдієнко, “Фарисейство”). Значно вища ціна професії – втрата здоров’я, а то й життя. Скількох колег, як ветеранів, так і зовсім не пенсійного віку, буквально за останні роки ми вже пом’янули…
…Під час пленуму до президії надійшов телефонний дзвінок від дружини редактора котелевської районки “Народна трибуна” Петра Петровича Ляша. Для продовження дуже складного лікування колеги в одній зі столичних клінік конче потрібні кошти. Номер банківської картки Катерини Іванівни Ляш у “ПриватБанку” – 5168 7572 4754 3855. Люди добрі, допоможемо хто чим зможе…
***
Голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко побував на ОДТРК “Лтава”, де ознайомився з новинками технічного обладнання компанії, а також дав інтерв’ю телеканалу “Лтава”, яке провів генеральний директор ОДТРК Євген Лопушинський.

Ольга ЩЕГЛОВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”