Ранок – і Полтава входить у “годину пік”, як старий корабель у тісну протоку. Їй байдуже до сірих ямкуватих доріг, які мчать наввипередки ядуче розмальованими рекламою маршрутками й автобусами, поглинаючи на зупинках усіх підряд: продавців, лікарів, студентів… Громада тисячолітньої давнини рухається по узбіччях цієї транспортної мішури. Її ведуть уперед високі вітрила неба, їй світять із далини золоті верхівки церков, вона скрипить під ногами у перехожих своєю розсохлою, висотаною віками пам’яттю. А люди думають, що то зойкує на їхні квапливі кроки останній липовий цвіт…
Понад тротуарами плин притишений. Білими хустками вітають ранок тополі. Довгокосими русалками плюскотять за мальованими облавками верби. Чорними циганками ворожать на медах йому липи. А він не боїться ні знамень, ні пророцтв – іде на всі чотири сторони світу одразу. Тримає курс на обрії-береги. Туди, де виспався за ніч день, де назолотило відлежані за зиму боки променисте сонце…
Чимчикують, ледве встигаючи за босоніжками на тоненьких підборах, кумедні маленькі черевички, раз у раз навмисне тупцюються у калюжках-купальнях для горобців. Цвірінчить набундючене птаство, сміється малий пустун, свариться між розмовою по мобільному знервована мама. А ранок вітає їх легітним вітерцем, таємничим шепотом корабельного дзвона. Хлопчик захоплено махає долонькою-хвилькою дивовиддю услід, а мама чимдуж тягне його до багатолюдної зупинки громадського транспорту.
Шумує, піниться розніжений день-молодик на старих розхристаних вулицях. Попід руку переводить через дорогу бабусь із порожніми відрами, до вологого блиску вмиває їхні столітні хатинки-скриньки, зазирає у вікна при самій землі, чухає вуха дрімаючим на парканах Мурчикам. А як вигнеться сонний кіт дугою – розсипається білий гребінь дня бризками у садках, голубиними весіллями на дахах…
Проминає ранок будинки-брили: незграбні багатоповерхівки, всілякі маркети та салони – вони прибульці зі штучного світу асфальтівок, світлофорів і маршрутних таксі. Старому кораблю нещирі попутники не до душі. Його рухають уперед гігантські хвилі віків…
Виходь зустрічати їх на узбережжя літа. Разом із липами та тополями. Біля хатинок-скриньок, захованих між пасмами русалчиних кіс.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”