Смарагдовою зірницею мерехтить на плечі молодого поля вечірня панна-тополя. Вітряно зітхає і слухає, як квапливо тягнеться догори стрілчасте колосся, як піниться у його струнких стеблах солодкий сік. А звіддалік зеленими сузір’ями світять розсипані по селу садки, малахітовим сонцем горить за річкою призахідний гай.
Ми знову в гостях у безкінечному Всесвіті літа. І воно привітно стелить нам ромашкові рушники, пригощає духмяним короваєм тепла, напуває солов’їною піснею. Як із річки на берег, випливають із сердечних пташиних трелей безтурботні дівчата-русалки й знову пірнають між бурунами високих трав. Земля справляє свої таємничі Зелені свята, на яких усі рідні: й квіти, й дерева, й люди. Все переплітається у вічний вінок життя.
За покликом тисячоліть відкриваються наші душі назустріч стиглому зелу. Ми заносимо у свої нашпиговані електронікою домівки липове та кленове клечання, і воно, як зелені крила, переносить нас у забуте щастя дитинства. Там прабабуся встеляє м’ятою і любистком долівку, там святі на іконах стають молодшими від всеношних її молитов.

Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”