Пам’ять преподобної мучениці Олімпіади Полтавської, священномученика Гавриїла Полтавського, а також усіх служителів Церкви, розстріляних в 1938 році в урочищі Триби, поблизу обласного центра, молитовно згадують 2 червня. Наступного дня, 3 червня, православні християни прославляють Володимирську ікону Божої Матері, а також Володимирську Пушкарівську ікону Богородиці, яка зберігається у Вознесенській церкві в Полтаві.
17 травня 1915 року владика Феофан (Бистров) звершив чернечий постриг послушниці Козельщинського монастиря Різдва Пресвятої Богородиці Олени (Вербецької) з нареченням їй імені Олімпіада. У той час обитель очолювала ігуменя Олімпіада I (теж Олена). З часом обидві Божі трудівниці стали дуже близькими в своїй невтомній сестринській праці. Олімпіада-старша опікувалась забудовою та облаштуванням монастиря, а Олімпіада-молодша вела діловодство й бухгалтерські справи обителі.
2 березня 1916 року черниця Вербецька стала ігуменею, жезл настоятельства владика Феофан вручив їй в один із днів Великого посту. Розпочате в такий скорботний час духовне керівництво монастирем виявилось початком великого подвижницького подвигу Олімпіади II. Після 1917 року земля і частина майна монастиря були націоналізовані. Восени 1929 обитель закрили, в соборі влаштували театр.
Доля ігумені Олімпіади II склалася надалі трагічно. Після довгих поневірянь вона оселилася у знайомих людей у Полтаві й почала згуртовувати навколо себе православних жінок, опікати черниць з розорених монастирів, об’єднуючи їх у невеликий підпільний монастир. 27 лютого 1938 року влада видала ордер на її арешт. Віряни переховували матінку кілька тижнів. Однак після доносу зрадниці Олімпіада ІІ потрапила у в’язницю. 2 червня 1938-го відбувся великий груповий розстріл полтавського духовенства. Серед майже чотирьох десятків була й матінка Олімпіада Полтавська.
***
Про священномученика Гавриїла Полтавського до наших днів залишилося обмаль відомостей. Світське ім’я подвижника – Гаврило Петрович Коваленко. Народився він у 1867 році в Білоцерківці нинішнього Великобагачанського району. Закінчив Полтавську духовну семінарію. У 1890 – 1935 роках служив священиком у Полтаві. На час арешту – 27 березня 1938 року – був настоятелем Свято-Миколаївської церкви. Засуджений Особливою трійкою УНКВС по Полтавській області 23 квітня 1938 року до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 2 червня 1938-го. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 2 червня 1990 року.
***
Уперше Володимирська Пушкарівська чудотворна ікона Божої Матері згадується в історії Пушкарівського Вознесенського жіночого монастиря. Ця обитель діяла в селі Пушкарівка (нині – в межах Полтави) з 1721 року. Сюди її було перенесено з урочища Мазурівка, в якому ікона була відома під назвою Покровська. На новому місці монастир спочатку називався Пушкарівським Покровським, а після спорудження у 1762 році Вознесенської церкви – Пушкарівським Вознесенським.
У 1786 році він був ліквідований, а черниці перейшли у Великобудищанську обитель (поблизу Великих Будищ, нині Диканського району) й забрали з собою чудотворну ікону. Вона стала головною святинею монастиря. Сестри старанно вели спеціальну книгу, куди записували чудеса, які відбувалися після молитов перед Володимирською іконою.
За радянських часів, у 1922 році, Великобудищанський монастир був остаточно закритий. Зразкове господарство розграбували, храми переобладнали під дитячий притулок і профтехучилище. З кінця 1920-х і до початку 1960-х років чудотворна Володимирська Пушкарівська ікона знаходилася в Спасо-Преображенському скиті, поблизу села Матвіївка Котелевського району. З 1961-го року святиню таємно зберігали в родині старости скиту – Івана Івановича Максимовича. Про те, що вона не втрачена, духовенству стало відомо тільки в 1995 році. Згодом святиню привезли до Полтавського Свято-Макаріївського кафедрального собору. Нині віряни моляться перед нею до Пресвятої Заступниці у Вознесенській церкві, яка знаходиться у мікрорайоні Половки.
Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.