Із Петром Яковичем Ярмоленком ми живемо по-сусідськи і знайомі давно. Шанований у Миргороді ветеран війни, учитель англійської мови, талановитий музикант, він, як запевняють спеціалісти міської дитячої музичної школи, має абсолютний музичний слух та дискантовий голос. Шанувальники поезії знають його і як автора віршів про природу та духовне багатство рідного краю. З ним приємно поговорити, як сказано в одному з написаних до 70-річчя Великої Перемоги його віршів про те, “…як живемо, як жити будем…”
Проте саме напередодні всенародного свята зустрітися з ветераном виявилося не зовсім просто. Зранку Петро Якович, як заступник голови комісії по соціальному захисту, медичному обслуговуванню та з питань житлово-побутових умов, засідав у раді міської ветеранської організації. Потім була відповідальна зустріч із пошуковцями краєзнавчого гуртка у школі № 5. Нарешті по обідній порі він, постукуючи костуром, трохи втомлений, але, як завжди, привітний, з’явився у дворі своєї багатоповерхівки.
– Де затримався? – запитую.
І слухаю схвильовану розповідь про те, як він разом із ветеранами у парку Слави, де палахкотить Вічний вогонь, висаджував кущі калини, яка з давніх-давен є живим символом України. Калина з її червоними ягодами є окрасою багатьох селянських дворів, народних пісень та легенд. Ось лише один приклад.
Роботяща сім’я Марії Іванівни та Якова Мусійовича Ярмоленків жила у селі Кибинці поблизу Миргорода. Коли народився перший син Микола, батько край городу, який збігав до ставка, посадив кущ калини. Не забарилися поповнити сім’ю Іван, Михайло та Петро з сестричкою Олею. На честь кожної дитини батько висаджував пагін калини. Бо родина, так говорив він, міцна і сильна пам’яттю про своїх пращурів, повагою до батьківського гнізда, з якого, зрештою, і починається любов до України…
Війна не обминула дружну сім’ю. Розвідник Іван бив фашистів у Білорусії, кулеметник Микола захищав Кавказ і визволяв Україну. Танкіст Михайло пропав безвісти у кровопролитних боях за Харків. Петро, хоч і не був льотчиком, але як стрілок-радист налітав над Чорним морем на торпедоносцях “Бостон” понад 800 годин і має бойові нагороди.
Гвардії сержант Петро Ярмоленко з відзнакою закінчив Київський інститут іноземних мов. Він ще студентом як задивився на привітну однокурсницю Галину, то й понині не зводить з неї очей. Щасливі сімейні пари, скажете, – не дивина. То правда. Але правда і те, що не всім з них випадає відзначати назване діамантовим 60-річчя подружнього життя. Галина та Петро Ярмоленки – одні з небагатьох, принаймні у Миргороді, кому доля подарувала таке щастя. У них чудові дві доньки, син, п’ятірко внуків і стільки ж правнуків. Дідусь та бабуся душевне тепло і ласку порівну ділять на всіх.
До поздоровлень із 70-річчям Перемоги в особі славного ветерана Петра Яковича Ярмоленка разом із рідними, друзями та знайомими вітають усіх захисників Вітчизни і газетярі “Зорі Полтавщини”. Саджайте калину. Хай добро й щастя родить у ваших дворах.

Леонард НІКОЛАЄНКО
“Зоря Полтавщини”