“15  квітня в Пісках загинув боєць окремої добровольчої роти “Карпатська Січ” з позивним “Піонер”. Артилерійський снаряд влучив у медчастину. Командир відділення “Піонер” допомагав медикам. Осколок від снаряду поцілив добровольцю в серце. Врятувати його не вдалося”. Це повідомлення у хроніці подій Сходу України знову огорнуло чорним смутком Кобеляки. Місто – мала батьківщина мами загиблого 37-річного Олександра Чирцова – Валентини Луківни Лози.
– Наш тато – сибіряк, а зустрілись з мамою на Полтавщині. Йому дуже подобались українська мова й українські дівчата. Тож і взяв собі в дружини українку. Весілля було в Кобеляках – про цю подію в нашій сім’ї нагадують світлини, – розповів брат загиблого Андрій. – Оскільки батько був військовим, то довго на одному місці не затримувались. Але в Кобеляки частенько повертали дороги. У моїх старших братів Сергія, Євгена, Олександра і сестри Олени пройшло тут дитинство. Літні канікули вони теж тут проводили. Нам з братом Олексієм пощастило менше. Через те, що відійшла у Вічність бабуся, ми в Кобеляках канікули не проводили.
Останнім часом родина Чирцових мешкала в Артемівську на Донеччині. Діти підростали, влаштовували особисте життя, трагічно загинув Євген, відійшов у Вічність батько. Сергій і Олена живуть і працюють у Москві, Олександр у 2009 році приїхав у Полтаву, одружився, народилась донька Софійка…
Події, які відбувалися в Україні, змінили багатьох. Родина Чирцових – не виняток.
– Саша був активним учасником Майдану в Полтаві, згодом – членом місцевої самооборони, чергував на блокпостах. Телефоном розповідав, що ходить у тир, вчиться стріляти і має успіхи. Згодом зізнався, що навчається на медичних курсах, – продовжив розповідь Андрій.
Востаннє брати бачились у грудні 2014 року.
– І тоді він сказав, що прийняв остаточне рішення – йде добровольцем захищати Україну, – говорить Андрій, який з червня минулого року служить у батальйоні спецпризначення “Січ”.
З лютого Олександр Чирцов – боєць добровольчого батальйону “Карпатська Січ”.
– Спілкувались рідко. То часу не було, то можливостей. Уже від побратимів дізнався, що брат був командиром відділення, санітарним інструктором та інструктором стрілецької справи…
Смерть “Піонера” – так називали Олександра Чирцова – озвалась болем у серцях його побратимів, які написали у соціальних мережах: “… “Піонер”. Трохи старший за нас, завжди усміхнений. Ось він сидить у підвалі, співає, сміється. А ось він із кулеметом на “нічнику”. Вибухи й постріли, у повітрі пахне війною, а на обличчі “Піонера” – та сама усмішка. Завжди впевнена і підбадьорююча. Може, тому, що він був старшим за більшість із нас. І завжди намагався нас підтримати”.
Так склалось, що саме Андрію довелось приймати рішення про місце останнього спочинку брата.
– Я не знаю, що далі буде з Артемівськом, де будемо мешкати. Мама переїхала в Полтаву. В Кобеляках могили дідуся, бабусі, дяді, який виконував інтернаціональний обов’язок у Афганістані, інших родичів…
Тепер тут з’явилась свіжа могила: Олександр Чирцов назавжди повернувся на дороги свого дитинства.
В останню путь Героя провели рідні, кобелячани, приїхали побратими та посестри з “Карпатської Січі”, представники ВО “Свобода”.
Стоячи на колінах, учасники траурної процесії скандували: “Герої не вмирають!”
У пам’яті всіх Саша Чирцов залишиться усміхненим, позитивним, надійним, відданим захисником української землі. Вічний спокій його душі!

Наталя ПУЗИНА
Журналіст