Надворі весна вповні. А в душах? Тривоги, гризоти, проблеми, клопоти – марнота марнот. Та не все марнота. Бо хоч і ніщо не нове у плині віків, цій вічній ріці, але ж кожне відродження природи неповторне.
Кажуть, що людина пізнає світ тричі: сама, потім – із дітьми, затим – з онуками. Вони голуб’ятами линуть сповістити, що весна прийшла. Й відступає полуда буденності. Облітає шкаралупа умовних вартостей. Залишається чисте зерня незнищенності нашого народу. Бо Білій альтанці лише двісті літ, а відновленій ротонді всього-на-всього – шістдесят, але ж Івановій горі, Подолу, як врешті й географічному, національному, духовному ландшафтам – багато тисячоліть. Архітектурні ансамблі споруджувалися на честь чужих перемог, їх називали, як зараз розуміємо, на честь ілюзорних подій і явищ, втім все це минуло, а залишилися і пройдуть через віки прості й по-народному мудрі слова Івана Котляревського, викарбувані на вершинному фрагменті ротонди: “Де згода в сімействі, де мир і тишина, щасливі там люди, блаженна сторона…” Повторювані безкінечно, все ж вони не припали порохом часу, а набувають справжньої сутності. Підсилюються тривалий період “призабутою” ще біблейською істиною: “…Їх Бог оберігаєть, добро їм посилаєть. І з ними вік живеть”.
І Біла альтанка, цей, здавалося б, незграбний, неповороткий човен на хвилях вічної ріки, органічно вплітається в ажурне плетиво крон навколишнього торжества природи. Древо життя з праслов’янським коренем, духовний код нації, матеріалізований у вишивці, стає оберегом на полі ратному й у мирних буднях, які відстоюють для нас наші воїни.
Весна буяє й на фронті. Їй ніби байдуже до агресії, брехні, зради, підступу. Адже все це вже було. Та не байдуже нам. Бо мусимо тричі пізнати світ, щоб древо життя з праслов’янським корінням розросталося. Бо ми не перекотиполе з дикого ординського степу. Бо зобов’язані передати нащадкам свої перемоги і свої справжні свята. Білим голубом, ніжною голубкою нехай лине до них весна з берегів вічної ріки попри пори року і житейські випробування.

Олександр МАКАРЕНКО
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”