Людина великої душі, чистої совісті й щирого серця – так говорять про Лідію Андріївну Силку її колеги, односельці. А вона, звичайна, проста сільська жінка, для якої стало долею добром засіяне широке поле, всією душею прикипіла до роботи, трудового колективу механізаторів ПОСП “АФ “Перемога” Зіньківського району. Тут відчуває себе потрібною навколишнім, має якийсь особливий захист від повсякденних життєвих труднощів та негараздів і відчуває справжню дружню підтримку. Цими днями Лідія Андріївна відзначила свій 60-й день народження.

Цьогорічна весна – сорок третя у трудовій біографії Лідії Силки й сорок друга відтоді, як молода й тендітна, по суті ще юна, дівчина по закінченні Зіньківського профтехучилища за фахом тракториста прийшла працювати в колгосп “Авангард”, осідлала свого першого сталевого коня – ЮМЗ-6. Із того часу вона фактично нерозлучна зі своїм помічником – трактором. За період своєї трудової біографії Лідія Андріївна змінила три агрегати.
– У перші трудові роки, працюючи на тракторі з різним причіпним обладнанням, ми саджали й викопували картоплю, виконували вантажні роботи, перевозили сіно, солому, зелений корм для худоби, вивозили органіку на поля. З часом, з набуттям досвіду, керівництво колгоспу довірило й більш відповідальні роботи – на посівній, збиранні урожаю, – розповідає Лідія Андріївна.
Моя співрозмовниця не уявляє себе без сталевого друга. Навіть вийшовши на заслужений відпочинок, вона, як і в попередні роки, не може залишатися без роботи, без спілкування зі своїми товаришами по тракторній бригаді, які завжди розрадять у біді й допоможуть у скруті. Тут вона відчуває себе по-справжньому потрібною людям.
Що таке щастя і яке воно у кожного з нас? Мабуть, не випадково кажуть, що у кожного воно своє. Комусь за щастя – яскрава вечірка в “крутому” ресторані чи дорогі сережки, а для Лідії Андріївни – щастя спостерігати, як оксамитовим килимом проростають у полі пшениці, як потім золотавим колоссям половіють достиглі жита і сиплеться з бункера комбайна добірне зерно – символ початку і завершення ще одного хліборобського циклу. Любить вона свій рідний край, свої Левченки й Удовиченки – села, де народилася, де стрілою промайнули босоноге дитинство і юність, де нині живе й працює. Вона віддана своїй малій батьківщині всією душею, до останку.
Тут, серед квітучих лугів і безмежних хлібних ланів, зустріла Ліда й своє жіноче щастя, кароокого тракториста Михайла… У молодій родині з’явився маленький соловейко – синочок  Сергійко. На жаль, зозуля накувала не так багато щасливих років подружнього життя, але й за них Лідія Андріївна вдячна долі. Виховувати Сергійка-школяра їй довелося самотужки, без чоловіка, хоча й із допомогою батьків. Сергій виріс, змужнів і зустрів свою долю – яснооку Іванку, разом із якою подарував своїй матусі двох внучок: Людочку й Вікусю. І хоча нині вони живуть на Івано-Франківщині, однак щороку приїздять на Полтавщину, щоб зігріти теплом маму й бабусю, допомогти їй і підтримати, подарувати радісні хвилини спілкування з родиною.
Своєю працелюбністю Лідія Андріївна завдячує батькам – Андрію Федотовичу та Катерині Іванівні Назаренкам, простим трудівникам колгоспу “Авангард”. Якщо сестрички Ліди, Галя та Оля, в дитинстві любили погратися ляльками, то вона повсякчас крутилася біля батька, віддаючи перевагу “справам чоловічим”, звісно ж, допомагала по господарству. А пристрасть до техніки прищепила дівчині хрещена мати, яка працювала трактористкою і з якою маленька Ліда любила покататися на тракторі. Тож, закінчивши удовиченківську восьмирічку, не сумнівалася, куди піти вчитися. А заклик Паші Ангеліної: “Дівчата – на трактор!” став для Ліди своєрідною відправною точкою, яка, власне кажучи, й визначила її подальшу долю. Усе своє життя Лідія Андріївна в роботі. Вона завжди сумлінно виконує й перевиконує змінні норми виробітку, з особливою бережливістю ставиться до сільськогосподарської техніки. Якщо ремонтувати агрегати їй допомагають колеги-чоловіки, то готує трактор до виходу в поле вона сама. Більше того, Лідія Андріївна допомагає й своїм колегам. За добросовісну працю вона нагороджена орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Лідія Андріївна також бере активну участь у громадському житті села, двічі обиралася депутатом Зіньківської районної ради. А в січні минулого року брала участь у роботі “круглого столу”, присвяченого 100-річчю від дня народження двічі Героя Соціалістичної Праці, відомої трактористки Парасковії Ангеліної.
– Якби всі люди ставилися до роботи й працювали так, як Лідія Андріївна, ми жили б зовсім по-іншому, іншою, напевне, була б і наша країна, – переконаний Удовиченківський сільський голова Михайло Силка. – Лідія Андріївна заслуговує нагород найвищого гатунку.
Незважаючи на свою зайнятість, Лідія Силка – вправна господиня. Вона встигає і своєму господарству дати лад, і на городі вправитися, піклується й про свою стареньку маму, не оминає увагою численну родину. Такою вже вона народилася – доброю, щирою, працелюбною, з відкритими до людей душею і серцем.
Ми приєднуємося до привітань, що прозвучали на адресу іменинниці, і бажаємо їй і  її родині міцного здоров’я, щастя, благополуччя під мирним українським небом. Із роси й води Вам, Лідіє Андріївно, чистих росяних світанків і вагомих врожаїв, уваги й поваги від навколишніх!

Людмила ДАЦЕНКО
Микола БЕЗНОС (фото)
 “Зоря Полтавщини”