…Влітку 1942-го тоді ще юного Віктора Брикульця окупанти насильно вивезли на каторжні роботи в Німеччину. Два довгих роки він провів, працюючи на шахті у Вестфалії, потім німці відправили його в місто Юліх – рити окопи. Хлопець звідти втік, та його швидко спіймали. Опинився у штрафному таборі суворого режиму в нелюдських умовах. Працював у нічну зміну. Голод дошкуляв постійно. Дехто із в’язнів умудрявся красти картоплю. Спробував якось узяти трохи і Віктор, та з першого разу й попався. За кілька картоплин його збиралися повісити. Влаштували показову страту, як часто робили в концтаборах, щоб інші боялися.
– Уже й мотузку мені на шию накинули, але підійшов німецький офіцер, подивився, засміявся і… велів відпустити й натравити на мене собак. Та я біг так швидко, що встиг добігти до табору. Собацюри не наздогнали, інакше б вони мене роздерли, – згадує Віктор Михайлович.
Після того випадку Віктор Брикулець ще двічі намагався втекти з концтабору. Нарешті його й інших в’язнів “Озендорфа”, які залишилися живими, звільнили американці.
У жовтні 1945 року повернувся додому, а наступного літа вступив до Харківського художнього інституту. Закінчив з відзнакою, хоча побої, голодування та непосильна праця в Німеччині не минули без наслідків для його здоров’я…
У Миргороді полотна художника Віктора Брикульця є всюди: у санаторно-лікувальних закладах, школах, музеях… На виставках у Полтаві він не раз представляв свої роботи. Створив галерею портретів видатних людей, яку відкриває зображення Тараса Шевченка. Визнаний на Полтавщині, в Україні й світі, митець радує співвітчизників своїми сонячними картинами, які несуть позитив і надію на торжество добра та справедливості.
Мистецтво живить душу заслуженого художника України Віктора Брикульця, якому нині – 90 літ. Віктор Михайлович – член Національної спілки художників України, кавалер ордена Фаберже, нещодавно нагороджений орденом “За заслуги” ІІ ступеня. Почесний громадянин Миргорода родом із Хмельницької області. Після закінчення інституту в Харкові працював там у Художньому фонді. До міста-курорту переїхав 47 років тому, познайомившись з цілющими властивостями мінеральної води, яка допомогла підтримати здоров’я, підірване у фашистській неволі, й дала снаги на довголіття.

Наталія ЖОВНІР
Журналіст