На Полтавщині – черговий земельний скандал. Наприкінці березня до голови Полтавської ОДА Валерія Головка завітали делегати від близько 100 фермерів Полтавщини та представників сільрад. Усі вони скаржилися на роботу в.о. начальника головного управління Держкомзему в Полтавській області Ярослава Сколоти. Делегати повідомили про випадки:
– коли фермери подавали документи на землю, але останню отримували інші люди з інших областей України;
– коли підпис начальника “коштує” грошей;
– затягування узгодження заяв від фермерів;
– одноосібного прийняття рішень без спілкування із місцевими громадами та інші.
Влада оперативно відреагувала: губернатор попросив міністра регіонального розвитку, який курирує Держземагентство, змінити обласного керівника. Доручення пройшло відповідні інстанції, і за декілька днів Ярослава Сколоту було звільнено, а на його місце призначено нову людину. Але чи цього достатньо? Не певен.
Корупція може існувати за трьох умов: людський фактор (бажання чиновника брати хабарі), відсутність покарання та, власне, можливість брати хабарі (забезпечені законом чи підзаконними актами процедури, де від чиновника залежить чиясь доля).
Що ми бачимо на цьому прикладі?
Влада зосередилася лише на одному аспекті – ніби просто людина була погана. Причому здається, що виявилося це лише тоді, коли людей “дістало”. Проте де гарантія, що нового керівника не спіткає доля попередника? Скільки ми вже бачили керівників земельного відомства, які чомусь діяли за однією і тією ж схемою.
На жаль, ніхто не ставить питання про те, як взагалі унеможливити хабарі на цій посаді. А відповідь на це питання є, і вона доволі проста – з одного боку, необхідно жорсткіше прописувати персональну відповідальність чиновників, а з іншого – створювати законодавчі перешкоди для хабарництва та корупції. Наприклад, у питанні державних земель мною та моїми колегами по парламенту був розроблений законопроект № 1159 (на даний час серед авторів законопроекту нараховується вже 20 народних депутатів з усіх депутатських груп та фракцій і з усіх регіонів України), який передає права розпорядження державними землями від чиновників Держземагентства до територіальних громад, а також законопроект № 2279, який впроваджує просту та чесну систему земельних аукціонів. До розробки законопроектів були залучені експерти Земельної спілки України, Української аграрної асоціації та інших організацій.
Здавалось би, що може бути простіше, необхідно просто поставити ці проекти на голосування і прийняти їх. Але чомусь все відбувається з точністю до навпаки. Наприклад, прийняття законопроекту 1159 вже три місяці як тільки можна затягується у Верховній Раді. Відбувається це під різними приводами. Хтось говорить, що існуючі місцеві ради обрані ще при “злочинній владі” і нові повноваження їм слід надавати лише після проведення місцевих виборів. Хтось наголошує на тому, що треба почекати та провести укрупнення територіальних громад, та надати розширені повноваження вже новим об’єднаним громадам. Дехто висловлює зауваження до юридичних конструкцій поданого законопроекту. Вибачте, але далеко не всі законопроекти приймаються зразу, одним голосуванням. Є перше, друге, а іноді й третє читання.
Необхідно просто прийняти законопроект за основу, а потім провести широку дискусію в експертному середовищі, із залученням асоціацій органів місцевого самоврядування, органів земельних ресурсів і врахувати усі корисні пропозиції до законопроекту. Все це можна зробити в рамках Регламенту Верховної Ради. Але критики законопроекту цим шляхом іти не бажають. Кажуть лише, що його треба відхиляти та розробляти новий. Можливо, справа не у юридичних конструкціях запропонованих норм, а в простому небажанні передавати землю у комунальну власність? Я впевнений, що саме в цьому криється справжня причина саботажу законопроекту. Що-що, а саботувати корисні законодавчі ініціативи у нас, на жаль, вміють.
Думаю, що ця проблема мала б бути почута і урядовцями – міністром регіонального розвитку Геннадієм Зубком (віце-прем’єром та представником “Блоку Петра Порошенка”) та Прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком. Вважаю, що слід на рівні уряду ініціювати розгляд вище- вказаних законопроектів та підтримати їх у Верховній Раді. Можливо, саме такої підтримки не вистачає для того, аби спікер парламенту Володимир Гройсман нарешті поставив законопроект у порядок денний та надав би можливість депутатам його розглянути. Нагадаю, що політичні сили, які увійшли до коаліції, зафіксували в Коаліційній угоді врегулювання цієї проблеми у першому кварталі 2015 року, який уже минув.
Добре, що люди, прості громадяни, почали захищати свої права та демонструвати нетерпимість до корупції. Це показник того, що місцеве самоврядування готове брати відповідальність за землю на себе. Впевнений, якщо більшість державних повноважень буде передана на місцевий рівень, то активна позиція громадськості зведе корупцію нанівець.

Олег КУЛІНІЧ
Народний депутат України
(147-й виборчий округ),
член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин