Преподобний Олексій, чоловік Божий, – один із найшанованіших нашими предками святих. 30 березня православні відзначають день його пам’яті.

Він народився у Римі в ІІІ столітті, в знатній родині, яка довгі десятиліття жила молитвами до Господа про народження дитини. Батько Євфіміан був сенатором, але висока посада не заважала йому залишатися чуйним до хворих і стражденних. Щодня він влаштовував у себе вдома “три столи”: для сиріт і вдів, для подорожніх і для жебраків. Довгоочікуваного сина подружжя виховувало в глибокій повазі до християнських чеснот. Коли ж він досяг повноліття, Євфіміан і Аглаїда вирішили його одружити. Вони вибрали для сина дівчину царської крові, дуже красиву й багату.
Утім після заручин Олексій попрощався з нареченою, таємно залишив рідну домівку й сів на корабель, який відпливав на Схід. Діставшись згодом до омріяної Едесси (стародавнє місто, попередник сучасного міста Шанлиурфа на південному сході Туреччини), де зберігався Нерукотворний образ Господа, відображений на плащаниці, юнак роздав усе цінне, що мав із собою, одягнувся в лахміття і став просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Щонеділі причащався він Святих Христових Тайн. Ночами не спав і молився. Споживав тільки хліб і воду.
Так минуло сімнадцять років. Сама Пречиста, з’явившись уві сні церковному паламареві, відкрила, що жебрак Олексій є чоловік Божий. Коли ж мешканці Едесси почали шанувати його, преподобний таємно вирушив у чергову подорож морем. Корабель, на якому він плив, потрапив у сильну бурю і збився з курсу, довго блукав і пристав нарешті до берегів Італії, неподалік Рима. Святий Олексій, побачивши в цьому Промисел Божий, пішов до батьківського дому. Він мав упевненість, що його не впізнають. Зустрівши батька, попросив у нього притулку. Той прийняв жебрака, оселив у сінях свого будинку й велів носити йому їжу з господарського столу. Проте Олексій, як і раніше, харчувався лише хлібом і водою, а ночами не спав і молився. Так минуло ще сімнадцять років. Коли ж наблизився час кончини його, преподобний Олексій написав свій життєпис.
Тим часом у соборі святого апостола Петра після Божественної літургії відбулося чудо. Від святого престолу пролунав Голос: “Шукайте чоловіка Божого, щоб він помолився про Рим і всі народи його”. Через кілька днів марних пошуків Голос вказав шукати праведника в будинку Євфіміана. Коли всі зрозуміли, що чоловіком Божим є оселений там жебрак, Олексій уже віддав душу Господу. Від тіла святого відбулося багато зцілень. 17 березня         (30 за н. ст.) 411 року чесні останки преподобного Олексія поховали в храмі святого Воніфатія.
За народними спостереженнями, до дня пам’яті преподобного Олексія весна стає уже по-справжньому теплою та сонячною, тому люди дали цьому дню ще одну назву – “Теплого Олекси”. Найбільше на його настання чекають пасічники, адже він знаменує пробудження бджіл від довгої зимової сплячки. Помічено також, що цього дня повертаються з вирію журавлі.

Підготувала Ярослава ЦВІЛЕНЮК.