Одним із найбільш шанованих православними християнами свят є день памяті 40 мучеників, закатованих у Севастійському озері. Щороку їх молитовно згадують 22 березня. З цієї нагоди полегшується піст і служиться Літургія Ранішосвячених Дарів.
У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, за яким християнам дозволялася свобода віросповідання, і вони зрівнювалися в правах з язичниками. Натомість його співправитель, переконаний язичник, Лікіній вирішив узагалі викорінити в своїй частині імперії християнство. Готуючись до війни проти Костянтина і боячись зради, він вирішив очистити своє військо від вірних Христу.
У той час у вірменському місті Севастії (нині – турецьке місто Сівас) одним з воєначальників був язичник-фанатик Агріколай. Під його керівництвом перебувала дружина з сорока воїнів із Каппадокії (древня держава на північному сході Малої Азії, тепер – територія Туреччини). Це були надзвичайно хоробрі воїни, які перемагали в багатьох битвах. Всі сміливці сповідували християнство. Коли їх почали змушувати принести жертву поганським богам, вони залишилися непохитними. Отож Агріколай наказав ув’язнити непокірних. Воїни старанно молилися і одного разу вночі почули голос: “А хто витерпить до кінця, той спасеться”.
Надалі ув’язнених намагалися схилити до відступництва від святої віри й улесливими вмовляннями, й розправою через побиття камінням. Та врешті мучителі зрозуміли, що християн захищає якась невидима сила. У в’язниці воїни знову всю ніч молилися і почули голос Господа: “Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе”.
У сильний мороз кати роздягли непохитних воїнів і повели до озера, що знаходилося неподалік міста. Там залишили під вартою на льоду. Щоб зламати волю мучеників, на березі розтопили лазню. Коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і кинувся бігти до лазні, але ледве переступив поріг, упав мертвим. О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: несподівано довкола стало ясно, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Всі охоронці спали, пильнував тільки один, Аглаїй. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з’явився світлий вінець. Аглаїй нарахував тридцять дев’ять вінців і зрозумів, що воїн, який утік, позбувся свого вінця. Тоді Аглаїй зняв з себе одяг і приєднався до мучеників.
На ранок язичники з подивом побачили, що мученики живі, а їхній охоронець Аглаїй разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Тіла поклали на колісниці й повезли на спалення, після чого обвуглені кістки кинули у воду. Через три дні мученики з’явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і наказали йому поховати їхні останки. Єпископ з кількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю виконав їхню волю.
У народі свято 40 святих знаменує кінець зими й початок весни, найчастіше воно співпадає з рівноденням. Вважалось, що цього дня сорока кладе на своє гніздо сорок прутиків, а з вирію прилітають сорок жайворонків і приносять із собою весну.
За народними прикметами, яка погода цього дня, такою вона буде і сорок наступних. До свята господині традиційно пекли сорок булочок чи печиво з медом у вигляді жайворонків. Випічку потрібно було роздати дітям, щоб ті закликали весну. Незаміжні дівчата варили сорок вареників і пригощали хлопців.

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.