Піднесення, тривога й розчулення панували біля Диканського райвійськкомату: родичі проводжали мобілізованих до Збройних сил України та добровольців, які виявили мужність служити Батьківщині зі зброєю у руках у найтяжчий і вирішальний для нашої нації час.
Повертатися додому живими й неушкодженими чоловікам побажали голова райдержадміністрації Олександр Ус, голова районної ради Станіслав Муха, військовий комісар району Олексій Каланій.

Останні хвилини перед відбуттям. На першому плані – Олександр та Алла Шапаренки.

Настоятель Свято-Троїцької церкви отець Павло благословив призваних до війська молитвою, окропив свяченою водою. Захисники Вітчизни повезли з собою на місце ратної служби патріотичні сувеніри, виготовлені учнями Диканської гімназії імені М.В. Гоголя, освячені натільні хрестики, прапори України й рідного району.
***

Людно було й біля Решетилівського райвійськкомату. Звідси проводжали 40 мобілізованих із Решетилівського та Великобагачанського районів. На запитання “Як налаштовані?” чоловіки відповідали лаконічно: “По-бойовому”. Теплі напутні слова майбутнім захисникам України сказав голова Решетилівської райдержадміністрації Віктор Бережний, а військовий комісар району Сергій Новоселя нагадав про передбачені державою соціальні гарантії для мобілізованих та їхніх сімей.
Звісно, родичі, які прийшли провести своїх синів, чоловіків та братів, не стримували сліз. “Важко відпускати чоловіка, але розумію, що хтось має боронити нашу країну від ворога”, – розповіла Алла Шапаренко з села Шевченкове. З цієї родини батьки провели до війська не лише сина – Олександра Шапаренка,  а  й  зятя – Геннадія  Власенка.
І дружина Олександра, і мама Геннадія, Валентина Іванівна, подякували небайдужим землякам, які допомогли коштами на придбання необхідного для мобілізованих, а також забезпечили їх бушлатами й іншими теплими речами. Жінки переконані, що наша повсякденна згуртованість у тилу – найнадійніший оберіг для захисників Вітчизни.

Світлана ВОРОНЯНСЬКА
Людмила ДЯДЧЕНКО
Журналісти