Через півтора десятка літ Володимиру Вусику з Нових Санжар довелось пригадати строкову службу. І тоді був зв’язківцем, і тепер, коли в серпні минулого року за частковою мобілізацією навчальну підготовку проходив у Полтаві на базі військового інституту зв’язку.

– За п’ятнадцять років відвик від армійських порядків?
– Так, увесь цей час був на мирному фронті – працював у податковій службі, Октябрській районній раді міста Полтави, останнім часом – у товаристві “Агрофірма “Перше травня”.
– Тож повістка була – мов грім серед ясного неба?
– На той час уже багатьох хлопців відправили, тривала третя хвиля мобілізації, тож повістка не була великою несподіванкою.
– Керівництво агрофірми допомогло?
– Неабияк! Спасибі Михайлу Івановичу Носенку, саме він подбав, щоб в мене були і бронежилет високого класу, і кевларова каска, і змінний камуфляж. Волонтери багато допомагають. Землякам спасибі. Ось приїхав у відпустку, а мене до школи запросили – вчителі й учні гостинців назбирали. Я негайно передав усе те добро в частину. Ми ж там усі – як одна сім’я.
– Куди з Полтави пролягли армійські дороги?
– Спочатку – Чернівці, а далі – Луганщина, Новоайдарський район, Станиця Луганська, інші “гарячі точки”. Найбільше непокоїла не стрілянина, а інше. Один із російських сайтів, захлинаючись від люті, розмістив підле, неправдиве повідомлення під заголовком “Они убивали Донбасс”. Ця підступна брехня – про наш підрозділ…
– Можна тільки здогадуватись, яке ставлення місцевих до вас.
– Опитування, звісно ж, ми не проводили. Але скажу таке. У ближньому селі Штормове – 120 помешкань. Із п’ятдесяти дворів чоловіки пішли в ополчення.
– Ми говорили про волонтерів, а як керівництво військового відомства дбає про захисників України?
– Не про всіх командирів скажу, що вони  – на своєму місці. От нинішній піклується про нас, каже: головне – щоб усі вціліли, живими й здоровими повернулися додому. Не подобається, що нас притримують. Ворог нахабніє, лупить з “Градів” та гаубиць, а нам доводиться чекати команди.
За кілька днів Володимир Вусик зателефонував і доповнив розповідь: “Відправляюсь у частину. Поки що в Чернівці, на місце дислокації. Ряди нашої оборонно-тактичної групи помітно поріділи, треба доукомплектовувати. Коли так, то в Чернівцях довго не затримаємось. Знову туди, на Схід…”

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст