Трагічний список полеглих на Донбасі кременчужан, на жаль, поповнився ще одним іменем. Тридцятип’ятирічний боєць 92-ї окремої механізованої бригади Анатолій Білоус ніс службу біля села Трьохізбенка на Луганщині. Терористи постійно поливали вогнем усе навколо. 26 січня ворожа куля обірвала життя Анатолія. Його тіло доправили до військового госпіталю Харкова, а вже звідти повезли до Кременчука. Місцеві активісти-автолюбителі упродовж дня відстежували маршрут пересування похоронного кортежу й пізно увечері зустріли його на в’їзді до міста. Колона з сотні автомобілів, прикрашених українською державною символікою, розтягнулася більш як на кілометр. Мешканці міста також вийшли з жовто-блакитними прапорцями, щоб віддати данину світлій пам’яті полеглого воїна. Маршрут проліг через вулиці міста, повз меморіал «Вічно живим» і до першої міської лікарні, де Анатолія зустрічали батьки, рідні, друзі й городяни. Поховали Героя наступного дня після прощання вдома та поминальної служби в Свято-Миколаївському соборі. Панахиду відправив настоятель Свято-Миколаївського храму, благочинний Кременчука та Кременчуцького району Української православної церкви Київського патріархату отець Володимир.
Героя в останню путь із військовими почестями проводжало усе місто. На похорони прибули й побратими Анатолія Білоуса, котрі продовжують захищати рідну землю від сепаратистів і російських найманців у Луганській області, а також бійці спецроти «Кременчук», у якій служить його молодший брат Володимир. Того страшного дня він перебував за кілька десятків кілометрів від Анатолія у такому самому пеклі, розповіли бійці.
Поховали Анатолія на Свіштовському кладовищі. Вічна пам’ять Героєві! Найщиріші співчуття рідним загиблого.
***
Пирятинець Андрій Конопльов, 37-річний учасник АТО, загинув 24 січня в районі міста Дебальцеве Донецької області під час чергового обстрілу українських позицій ворожими «Градами». Горе пирятинців розділили і жителі сусіднього Оржицького краю, де пройшло дитинство Андрія, де нині живе мама Героя. На скорботній церемонії були представники двох районів, оржицькі друзі дитинства і пирятинські колеги, товариші Андрія, бойові побратими, а ще з’їхалися друзі-байкери з різних куточків України.
Коли відходять у Вічність сповнені сил і жаги до життя чоловіки, вірити у це не хочеться. Натомість хочеться кричати: «Зупинися!» отій війні, яку ще й досі називають АТО. Але то війна, жорстока, кровопролитна, що забирає у матерів синів, у дітей – батьків, у дружин – чоловіків. Ця неоголошена війна забрала у маленького Альоші Конопльова, якому лише півроку, тата. Про нього малюк знатиме хіба з маминих розповідей…
Андрій Конопльов народився 29 квітня 1977 року в селищі Новомихайлівка Краснодарського краю. Після закінчення школи навчався у Лубенському професійно-технічному училищі №12, де отримав спеціальність зварювальника. Цією справою і займався, мав до професії неабиякий хист, робив усе уміло і з любов’ю. Протягом кількох років працював зварювальником на Пирятинському сирзаводі, останнім часом трудився у Пирятинській філії ПАТ «Лубнигаз».
Мобілізували Андрія до війська на початку серпня минулого року. Осиротіли його мама, дружина Галина та двоє синів – 15-річний Андрій і маленький Олексій…
Труну друзі та побратими Андрія пронесли на руках ледь не через увесь райцентр до міського кладовища, де відбулося прощання з Героєм. Панахиду за упокій відслужили п’ять священиків із Пирятинського та Оржицького районів.
У споминах тих, хто знав Андрія, він залишився світлою, доброю людиною. Пам’ять у серцях земляків про нього буде вічною. Бо ж Герої не вмирають!

Віра ІЛЬКОВА
“Зоря Полтавщини”
Людмила ВОЛИК
Журналіст