Нині на Сході країни, в зоні АТО, мужньо захищають Вітчизну від ворогів 13 моїх земляків, мешканців славнозвісного села Лютенька Гадяцького району. З одним із них, Сергієм Івановим, мені вдалося поспілкуватися, щоправда, по телефону, бо його короткочасна відпустка швидко промайнула, і він знову на фронті.
Сергій – із багатодітної родини. У нього є брат Анатолій і дві сестри – Юлія і Таня. На жаль, мама і сестра Наташа померли. Батько, Анатолій Іванов, – почесний пасічник України, він доглядає більше 100 бджолосімей. Сергій теж не цурається пасіки, доглядає більше 30 бджолосімей.
Дружина Наталія, 10-річна донька Настя і 9-річний син Руслан з нетерпінням чекають свого захисника, вісточок від нього.
– Чому Ви, Сергію Анатолійовичу, вирішили піти добровольцем на цю неоголошену жорстоку війну?
– Я служив у військах спецпризначення. Тому маю досвід і практичні навички у військовій справі. З травня минулого року я на Донбасі, у добровольчому батальйоні “Полтава”. Хто ж, як не ми, повинен захищати Україну, захищати мир і спокій наших рідних, нашого народу? Хіба можна сидіти вдома й спокійно спостерігати за тим, що діється на Сході? Чимало українців нині обурюються, чому ми так легко віддали Росії Крим? А зараз багато хто говорить: давайте віддамо Донбас, адже гинуть наші кращі сини. Так давайте віддамо й Полтаву?! Ні, цьому не бути! Ми не прийшли на їхню територію, це вони до нас прийшли з війною. Тепер ми просто зобов’язані захистити Україну, Європу від російської агресії.
– А додому хочеться з фронтового Сходу?
– Коли на війні – хочеться, а якщо приїжджаю у відпустку, то хочеться швидше повернутися сюди, адже ми тут – братство. Дуже переживаю за своїх друзів. Хоча ми багато ворогів “поклали”, але й у нас є поранені, а двоє моїх побратимів загинули. Іноді були такі ситуації, що нас ці нелюди накривали “Градами”, а ми – хто вголос, хто подумки – молили Бога про спасіння, і нас Всевишня сила рятувала. Тому хочу попросити небайдужих земляків заходити до храму святого і ставити одну свічку за мир, а другу за те, щоб Господь Бог напоумив і наставив на шлях істинний наших ворогів.
Користуючись нагодою, хочу висловити велику подяку від наших солдатів і від мене особисто лютенському осередку ГО ”Гадяцька районна рада”, волонтерам села: Сергію Маслову, Іванові Коваленку, Надії Гринь, Ользі Супруненко, Любові Німченко, Наталії Іванніковій, педагогам і учням Лютенської школи, усім землякам, а також – Полтавському батальйону небайдужих за теплі речі, кошти, продукти харчування, за маскувальні сітки, за все, що вони роблять для нас, для нашої Перемоги.
– Сергію Анатолійовичу, що б Ви побажали нашим землякам і всім українцям?
– Найперше – терпіння, щоб якнайшвидше закінчилася ця війна, миру і спокою, здоров’я і благополуччя в родинах. А ще хочеться, щоб скоріше настала весна і мої бджілки (а бджоли – це Божі комахи) принесли перший весняний пилок. З верби – жовтий, з пролісків – голубий чи синій. Цей пилок символізує кольори державного прапора нашої України, а також – мирне голубе небо й щедрі дозрілі хліба… і ні краплі крові…

Сергій КОЦАЙ
Студент факультету журналістики та міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв