У  2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, згідно з якою 27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Ця дата знаменує річницю звільнення в’язнів найбільшого фашистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі радянськими військами у 1945 році. Як свідчать документи Нюрнберзького процесу, за час існування у цій катівні загинуло близько двох мільйонів людей, а під час Другої світової війни від нацистського режиму постраждало понад шість мільйонів євреїв. Це страшне і нелюдське явище, яке відбувалося в період 1933–1945 років, отримало назву Голокост. Із давньогрецької термін перекладається як “всеспалення”. Він позначає політику переслідування і знищення людей єврейської національності нацистським режимом.
Головні тези антисемітської ідеології були обґрунтовані в книзі вождя нацистів Адольфа Гітлера “Моя боротьба”. Єврейські громади спочатку переселялись у спеціально створені гето, тобто у відокремлені від зовнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя. Згодом нацистське керівництво створило понад 22 табори смерті, обладнаних газовими камерами та крематоріями. Серед них – Аушвіц-Біркенау, Треблінка, Белжець, Собібор, Хелмно, Майданек, Ясеновац.
Україна була однією із держав Східної Європи, єврейське населення якої зазнало чи не найбільші втрати в період Другої світової війни. Скорботним символом Голокосту є Бабин Яр, куди зганяли й масово розстрілювали невинних людей. Урочище стало останньою домівкою для 150 тисяч громадян.
Той жах і біль передав у своєму вірші “Фуга смерті” німецький поет Пауль Целан: “Євреїв скликає на посвист: рийте могилу в землі, – і наказує: грайте, заграйте до танцю мерщій”. Страшна трагедія ХХ століття не повинна повторитися, а злочини тоталітаризму не можна забувати.

Підготувала Оксана БІЛЕНЬКА.