Наша українська історія, як і все у світі, в плині часу нагадує рух по спіралі. Кожен висхідний виток – наче крок до омріяної мети, коли щоразу переступаємо чергову із перепон, загроз, заборон, брехні. А разом із тим відкриваємо правду – подій, їх істинних тлумачень, імен, доль. Сьогодні ж як ніколи усвідомлюємо, що безкінечна лінія цієї спіралі символізує рух самого життя, а ми, нині сущі, волею долі опинилися на черговому її злеті, в епіцентрі історичних подій. Сьогодні твориться легенда кіборгів, та, оглядаючись у минуле, у січень 1918-го, бачимо майже впритул біля Донецького летовища засніжену станцію Крути на Чернігівщині – як останні у часі злети спіралі з розірваного кола, злети в перемогу, злети у вічність. Бо, як і тоді, “настав вже час… Все Україні в дар принести”.
Володимир Янів у своєму вірші “Бій під Крутами”, що став народною піснею, наче заглянув у наше сьогодення, провіщаючи: “І в бій підемо другий раз! /Скажи, що шлях покажуть Крути, /Що замість терня – ореол,/ Що Україні вічно бути…” А невідомий автор “Листівки українського підпілля” (1949 р.) наголошував, що народ, “творячи з якоїсь події легенду – а Крути є і будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить. Народна мудрість і національний геній – це найвища земна справедливість, – творячи свої легенди, тобто підносячи певну історичну подію до височин надісторичних, ніколи щодо вибору тієї події не помиляється. Не помилилися вони і у випадку Крутів. Крути піднеслися над цілою країною як заграва кривавого, але многонадійного світанку, як болючий початок доби, але цілком вже нової в історії Батьківщини, як суворе збудження по століттях національного лєтаргу. Крутянський епізод зразу, ще над непохованими трупами його героїв, почав обертатися легендою у всенародній свідомості країни, поза її межами, навіть у свідомості далекого від перечуленості ворога”.
Ці роздуми наче продовжував згодом і поет Євген Маланюк: “У молоді, тоді, тепер і в майбутньому, серед тубільних вартостей завжди на першому місці стояла і стоятиме власна нація, її добро, честь і слава; а всесвіт, планета чи навіть континенти будуть предметом пригодницьких мрій, і тільки всього. Не диво, що та молодь, зорганізована в Студентському курені, в момент, коли червоні полчища з Москви переступили північно-східний кордон, самопосвятно вирушила на брань, щоб захистити Київ, якому рівночасно загрожував ворог зсередини — національно чуже і українській державності вороже робітництво, яке в боях за “Арсенал” абсорбувало нечисленні українські частини золотоверхої столиці. Молодь, що згодом набула безсмертної слави під Крутами, збагнула вже на світанку нового етапу державності, що Україні вирішується, бути чи не бути…” І цитує співця крутянського бою, що “настав вже час… Все Україні в дар принести”…
Далі поет наголошує: “Бій, який розгорівся під Крутами, не має рівного в історії! Проти чотирьох тисяч досвідчених у боях солдатів і матросів, ведених Муравйовим, стало до боротьби 600 українських вояків — 40 гайдамаків, 250 стрільців і 300 юнаків, причому на кожного вояка української армії припадало по 40 набоїв, тоді як ворог мав необмежений запас амуніції, артилерію і опанцирені поїзди”.
Про Героїв Крутів письменник Улас Самчук ще згодом сказав: “Українська молодь, яка дня 28 січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію Крути, щоб там умирати, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою. Розуміється, вона боролась і вона падала під кулями ворога не тільки в ім’я оборони від большевизму. Її ідеал був – своя державність, своє суверенне життя, своя духовність. Вона йшла в бій з піснею “Ще не вмерла”… Схилім голови перед їх пам’яттю. Вказуєм нашим дітям на могили, які повстали з Крутів. Одначе завжди, скрізь, день у день, годину в годину, безупинно і вперто твердьмо, що другі Крути мають застати вже нас іншими. Іншими духом, психологією. Іншими життєвими успосібленнями, іншими матеріяльними, технічними можливостями…”
Так і є – наші “другі Крути” застали нас іншими – в усіх цих перелічених письменником вимірах. А головне – духом, психологією. Наші молоді вояки сьогодні розуміють, що Донецький аеропорт для України – то і Жовті Води, і Конотоп, і другі Крути.
Ось такі паралелі у часі, ось такі злети з розірваного кола, коли знову, вже вкотре, “настав вже час… Все Україні в дар принести”. Злети в омріяну віками перемогу. Щоб вона врешті стала реальністю – на грядущі віки. І так буде.
Щороку в рамках Всеукраїнської молодіжної кампанії “Пам’ятай про Крути” проводяться заходи у Києві й у різних містах України, організовуються поїздки на станцію Крути. Її молоді учасники закликають ровесників ушанувати полеглих, провівши уже традиційний крутянський піст, приколовши на груди стрічку чи значок із відповідною символікою, одягнувши вишиванку, присвятивши героям добру справу – то може бути перегляд молоддю відео, організація флеш-мобу на крутянську тематику, смолоскипний похід, вечір бардівської пісні чи військово-історична гра.
Активісти кампанії мають спільноти в соцмережах, і ось цими днями в одній із них з’явився такий запис: “Бій під Крутами 1918 року став не лише трагедією, а й кроком вперед, великою перемогою, яка до сьогодні породжує хвилі все нових і нових підйомів українського народу. Юнацький запал, героїзм та любов до України повели студентів у нерівний бій із нашим давнім ворогом. І хоча вороже багатотисячне військо було досвідченішим та набагато краще озброєним, нашим героям все ж вдалося тримати оборону цілих три дні й не допускати більшовиків до Києва. Дорогою ціною дався подвиг полеглих під Крутами юнаків, але ми пам’ятаємо і шануємо їхній вчинок. На жаль, герої вмирають, але пам’ять про них житиме вічно. Слава Україні!”
Слава Героям, котрі продовжують справу дідів і прадідів, котрих так само ведуть у бій юнацький запал, героїзм та любов до України.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”