У 2015 році відомій кіноактрисі Жанні Прохоренко виповнилося б 75. Її відхід в інший світ на 72-му році життя став утратою і для полтавців, адже красуня артистка з непересічним талантом була нашою землячкою.
Батько Жанни був родом із Білорусії, з Вітебська, служив у полтавському авіаполку. В Полтаві у 1940 році народилася Жанна. Тато Трохим загинув на фронті через три місяці після початку Великої Вітчизняної війни. Жанна з мамою були евакуйовані. У Полтаву з евакуації не повернулися – поїхали в Ленінград, де розпочиналося подружнє життя батьків. Чи припинився на цьому зв’язок Жанни і її мами з нашим містом, чи щось іще пов’язувало їх із надворсклянським краєм – це питання для дослідників біографій відомих особистостей.
Більше інформації про кіноактрису Жанну Прохоренко вдалося знайти в центральній бібліотеці Полтави. Переглядаючи книги, присвячені радянському кіно, відкрила для себе землячку заново, хоча в шкільні роки захоплювалася її грою в фільмах.
Коли згадуємо про зйомки на Полтавщині славнозвісної стрічки “Соняшники”, говоримо переважно про знамениту італійську кіноактрису Софі Лорен, яка зіграла головну роль, але призабули, що там знімалася й наша вітчизняна кінозірка, землячка Жанна Прохоренко. Кінокритики схвально відгукувалися про її роботу.
– Бачив Жанну Прохоренко в Полтаві, коли тривали зйомки “Соняшників”, поблизу Хрестовоздвиженського монастиря. Ця красуня була у селянському одязі, – згадує полтавський художник-аквареліст Володимир Бернацький.
Тож талановита жінка була пов’язана з Полтавою не лише своїм народженням.
Стати актрисою вона мріяла з дитинства. Перші кроки на сцені зробила в театральній студії Ленінградського палацу піонерів. Саме там її помітили режисери Московського художнього академічного театру, коли добирали на навчання талановиту молодь. Заняття з майбутніми артистами проводив Олег Єфремов.
Світову славу Жанні Прохоренко принесла перша ж її роль у кіно в фільмі “Балада про солдата” (1959) режисера Григорія Чухрая (уродженця Мелітополя Запорізької області). Фільм номінувався на “Оскар” і отримав Гран-прі Міжнародного Каннського кінофестивалю. Молоді актори Жанна Прохоренко і Володимир Івашов зуміли створити ліричні образи 19-річного солдата Альоші, який, відмовившись від ордена за свій подвиг, обрав як нагороду коротку відпустку додому, щоб обійняти маму, і дівчини Шури, яка зустрілася з ним в дорозі й стала коханою. Подорож у тил стає романтичною історією про героїзм, добро, оптимізм, людяність… Завдяки вдало виконаним ролям у цьому фільмі Володимира і Жанну запросили в 1960 році в США на кінофестиваль у Сан-Франциско. Вони стали першими радянськими артистами – учасниками цього фестивалю і улюбленцями глядачів у різних країнах.
У 1961 році на екрани вийшла культова картина “А якщо це кохання?”, у якій Прохоренко зіграла головну роль старшокласниці Ксенії. Юні герої фільму розуміють, що їх пов’язує не лише дитяча дружба, а й дещо більше. Їм доводиться терпіти насмішки і нерозуміння однолітків та дорослих. Жанна зуміла знайти і втілити для своєї героїні певну моральну стійкість від підлості навколишніх…
Через зйомки у кіно Жанну відрахували з МХАТу, і вона одразу перевелася у ВДІК – Всесоюзний державний інститут кінематографії, в майстерню Сергія Герасимова і Тамари Макарової (її однокурсниками були відомі актори Галина Польських, Лідія Федосєєва-Шукшина, Сергій Ніконенко). Загалом Жанна зіграла більше 50 різнопланових ролей у популярних кінофільмах – “Непридумана історія”, “Вони йшли на Схід”, “Одруження Бальзамінова”, “Іду на грозу”, “Пригода, яку ніхто не помітив”, “Калина червона”, “Золота міна”, “Петля”, “ТАРС уповноважений заявити”, “Кольє Шарлотти”… Вирізняли її і ролі милих, працелюбних жінок у картинах із сільського життя – “Приїжджа”, “На новому місці”, “Близька даль”, “Ми жили по сусідству”.
В 1992-му Жанна Прохоренко зіграла в фільмі виробництва України, Ялтинської кіностудії, “Фіктивний шлюб”. Останні роботи – епізоди в серіалах “Дронго”, “Місце під сонцем”, “Близнюки”, “Рись”. 2005 року актриса отримала приз на Гатчинському кінофестивалі “Література і кіно”.
Обидва її чоловіка були також творчими особистостями. Перший – кінорежисер, оператор Євгеній Васильєв, батько єдиної дитини. Другий, з яким жила в цивільному шлюбі, – прийомний син її педагогів Артур Макаров – талановитий сценарист, автор трьох десятків сценаріїв до відомих картин, у тому числі тих, де грала Прохоренко. Він дружив із Володимиром Висоцьким, Василем Шукшиним, Іллею Глазуновим. Згодом зайнявся бізнесом. У 1995 році Артура вбили у квартирі Жанни в Москві. Злочинці, яких так і не знайшли, забрали картини, колекційну холодну зброю, гроші. Макаров створював блискучі сценарії детективів, але вийшло, ніби написав сценарій власної долі. Ця трагедія дуже підірвала здоров’я Жанни Прохоренко. Вона майже перестала приїжджати в свою квартиру. Краще почувалася в селі, в простому дерев’яному будинку в Псковській області. Актриса рідко приймала пропозиції режисерів, здебільшого відмовлялася від зйомок та інтерв’ю. Вона пішла в інший світ, та продовжує жити на екрані, бо її талант передався дочці й внучці – це кіноактриса Катерина Васильєва та актриса “Сатирикону” Мар’яна Співак. Ким стане молодша внучка Ксенія – покаже час, та дівчинка вже має талант живописця. Творча родина – яскраві, талановиті люди.
Українці з Полтавського земляцтва в Москві люблять і пам’ятають Жанну Прохоренко, яка багато років працювала в Театрі-студії кіноактора.
Наталія ЖОВНІР
Журналіст