Затамувавши подих, спускаються ці тихі січневі дні з Неба на землю. На них – печать сивої давнини й непереможної вічності. Вони знову нагадують, що ніколи не вистудити сніговіям з морозами ні Божих храмів, ні людських душ. Із першою зіркою на Святвечірньому небі в них розлилося і заясніло різдвяне тепло надій. Білою голубкою полетіла під високі куполи щира молитва про спасіння і благодать. У кожному величному храмі й у щонайскромнішій сільській церковці вірян поєднала радісна звістка. В усіх очищених добрими вчинками серцях “Син Божий народився!..”
Тисячолітньою жар-птицею розплавила барвисті крила над Україною старовинна колядка. Чудодійна, свободолюбива й дзвінкоголоса. Понесли її від порога до порога юні веселі віншувальники. Багато таких яскравих гуртів перестрічали на вулицях, впускали в домівки й полтавці. Цікаве дійство підготували до свят зокрема в музеї-садибі І. П. Котляревського.
Сотнями найтепліших побажать обдарували колядники і городян, і селян, назбиравши в свої торбини-пакунки подячних пряників, цукерок та гривень. Чимало з цих святкових гостинців будуть передані волонтерами для наших захисників на Схід. Бо ж головна нині в Україні молитва – про мир.

Ярослава ЦВІЛИНЮК
Журналіст