Андрія Рибалка з Новосанжарського району мобілізували до війська у квітні 2014-го. Ще тоді в телефонному режимі молодий чоловік запевняв рідних: “Служу в Полтаві за кермом “швидкої допомоги”. І не якоїсь там, а нашої, що закріплена за амбулаторією райлікарні. Передайте керівництву лікарні, щоб не хвилювалися, – машину бережу”.
З Полтави додому навідувався частенько. Коли переправили до Чугуєва, що на Харківщині, також приїздив. А вже з чергового місця дислокації – прилеглих до Придністров’я районів Одещини –  не довелось, бо світ неблизький.
З 29 листопада почалася фронтова сторінка біографії нашого земляка. “Коли вночі їхали колоною з Одещини, страшнувато було, стрілянина то в одному місці, то в іншому. Тепер звикли. Села називати не буду, скажу тільки – неподалік Щастя. Як і раніше, доводиться перевозити солдатів, офіцерів, різні вантажі. Умови нормальні, навіть душ є. Місцеві жителі ставляться до нас нормально, не так, як у сусідньому селі”, – розповідає Андрій.
Відпустку йому надали з приємної нагоди – дня народження. 28-річчя Андрій відсвяткував у колі друзів-військовиків. Напередодні отримав від рідних передачу з усілякою смакотою. А наступного дня, на свято Андрія Первозваного, разом з двома земляками поїхали додому. “За всіма скучив, а найбільше – за синочком Віталиком. Йому ж лише третій місяць від роду.Такий кумедний. Хай здоровим росте!”
Андрій Рибалко щиро дякує за підтримку усім землякам. Говорить, що сподіватися на гідне армійське забезпечення – справа марна. Із обмундирування та засобів захисту видали лише бушлат та берці на хутрі. Бронежилет п’ятого класу придбали батьки. А в селі добрі люди зібрали благодійну допомогу.
– Буду скуповуватися, так що повезу в частину і теплі речі, і гостинці для друзів. Навіть не сподівався, – говорить Андрій, – що в нас така згуртована громада і такі турботливі, співчутливі люди. Спасибі всім і від мене, і від дружини та батьків.
Удома з нагоди дня народження Андрія закололи кабанчика і відсвяткували разом із друзями. А ще він розповів, що між солдатами ширяться чутки, ніби у квітні їх повинні відправити додому.
– Не зовсім віриться, Путін же війська підтягує, – журиться молодий чоловік. – Якби ж то отямився. Для чого ця війна?..

Петро ЖАБОТИНСЬКИЙ
Журналіст