Той незабутній день був холодним і похмурим. Однак ні мороз, ні пронизливий вітер не стали на заваді жителям Григоро­Бригадирівки Кобеляцького району, які зібралися біля пам’ятника визволителям, де вічним сном сплять 169 воїнів, котрі віддали своє життя за визволення села. Цього дня до них приєдналися ще шість фронтових побратимів, які, ймовірно, загинули в далекому 1941 році, але тільки тепер виявлено їхні останки. Згідно з архівними даними, це воїни 3-ї кавалерійської дивізії 5-го кавалерійського корпусу, які в кінці серпня – на початку вересня 1941 року обороняли лівобережжя Дніпра.
На мітинг, присвячений перепохованню останків воїнів, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни, прибули керівники району, представники Всеукраїнського громадського об’єднання “Союз “Народна пам’ять” і громадської організації “Вічно живим” з Кременчуцького району, жителі навколишніх сіл, журналісти. Найпочесніші гості – син Іван і внучки Василя Мойсейовича Коринюка – одного із семи воїнів, якого вдалося ідентифікувати. Народився Василь Коринюк 13 січня 1901 року в селі Нестерівка Маньківського району Черкаської області у сім’ї селянина. У 18 літ був призваний до лав армії, служив у стрілецькому полку в Казахстані. Звільнившись у запас, працював столяром у колгоспі. Мав сім’ю, у якій зростало четверо дітей. П’ята дитина – син Іван – народилася через два місяці після того, як батько пішов на фронт. А в 1944 році родина отримала повідомлення: зник безвісти…
Односелець і однополчанин полеглого воїна Кіндрат Закопайло, учасник боїв далекого 1941-го, розповів, що на території Григоро­Бригадирівки йшли запеклі бої, сили були нерівними, німці переважали кількісно й технікою. Василь Коринюк залишився в окопі прикривати відступаючих…
– У народі кажуть, що війна не закінчується доти, доки не буде похоронено останнього загиблого солдата, – зазначив голова Кобеляцької районної ради Василь Мирошниченко. – Беззаперечним є і той факт, що в світі менше могил, аніж безсмертних героїв. Григоро­Бригадирівка – не виняток, і в 1941­му, і в 1943­му тут були жорстокі бої, в яких загинули десятки, сотні воїнів. Земля до цього часу віддає останки героїв, вкотре нагадуючи про страхіття війни.
На жаль, це не стало уроком. Сьогодні на нашій землі йде війна, нав’язана кремлівськими правителями. А сім десятиліть тому наші народи разом боронили рідну землю… Тяжкі випробування для України тривають.
До присутніх звернувся Григоро­Бригадирівський сільський голова Олександр Лось:
– Із семи бійців, які повернулися з останнього бою, шестеро знайдуть свій останній прихисток на нашій землі. У братській могилі захоронені воїни різних національностей. Серед них – уродженець Вірменії Арамаіс Саркісович Погосян, удостоєний звання Героя Радянського Союзу… Роки не минають безслідно. Сьогодні на території сільради живе один учасник бойових дій, інвалід війни Микола Сніжченко. З фронтових доріг не повернулося 345 наших односельців. Наш обов’язок – пам’ятати тих, хто захистив нас від німецько-фашистських загарбників.
– Сімдесят років тому замовкли залпи гармат, земля зітхнула спокійно, хоча й пережила багато горя, зазнала страшних втрат. Нещодавно ми брали участь у траурних заходах у Київській області, де перезахоронили останки 14 воїнів, – розповів голова правління Всеукраїнського громадського об’єднання “Союз “Народна пам’ять” Ярослав Жилкін. – Боляче, що через сім десятиліть до українців знову надходять страшні звістки. Сьогодні наша команда працює в зоні АТО, повертає безвісти зниклих, невпізнаних. Уже ідентифікували 170 загиблих, дали можливість рідним похоронити їх за християнськими звичаями. Щодня і щохвилини думаємо про те, щоб швидше закінчилися страшні випробування для України, щоб на нашу землю прийшли мир і спокій.
– Майже тридцять мільйонів життів забрала Друга світова війна. І якщо хвилиною мовчання поминати кожного, то для цього знадобиться 50 років. Найперше звертаюсь до школярів: пам’ятайте про подвиг дідів і прадідів – визволителів нашої землі, адже без минулого немає майбутнього, – зазначив голова громадської організації “Вічно живим” (Кременчуцький район) Віталій Іванюк.
Зі словами вдячності звернулася до присутніх внучка Василя Коринюка Алла:
– З Черкащини приїхала делегація, у складі якої є й син Івана та троє онуків. За віком і станом здоров’я, на жаль, не змогли приїхати доньки Василя Мойсейовича Віра і Ганна та син Анатолій, яким уже за вісімдесят років. Ніхто з нас і гадки не мав, що наш батько, дідусь і прадідусь повернеться на рідну землю через 73 роки після загибелі. Він віддав своє життя за наше щасливе сьогодення. Але воно не таке щасливе, як хотілося б. Нікому не потрібна війна на Сході України не дає спокою, адже гинуть наші хлопці – хоробрі серця, знищується майбутнє нашої нації. Ми, українці, – всі єдині, Батьківщина в нас одна. Щиро дякуємо всім, хто долучився до цієї справи, хто своїми діями підтверджує гасло: “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”.
Хвилиною мовчання пом’янули всіх, хто загинув у роки Другої світової війни та на Сході України. Священики відслужили заупокійну панахиду, і під звуки військового салюту визволителі нашої землі знайшли свій останній прихисток у братській могилі села Григоро­Бригадирівка. Церемонія перепоховання завершилася покладанням квітів і вінків.

Наталя ПУЗИНА
Журналіст