Мені нелегко писати ці рядки про одного з найкращих моїх учнів Василя Степановича Дейнеку, адже його вже немає серед нас. У це не віриться, ми ще не звикли думати про нього в минулому часі: казав, працював, пропонував… Його відсутність відчувається дуже гостро, дуже боляче. І відчуватиметься, напевне, завжди. Бо ж насправді люди незамінні. І та робота, якій він присвятив своє життя, так і залишається недоробленою. І хоч би як старалися учні та колеги, їм навряд чи скоро вдасться завершити розпочате та розпочати задумане.
Василь Дейнека прийшов до нас в інститут після закінчення механіко-математичного факультету Харківського університету імені Василя Каразіна зовсім молодим. І в нас на очах виростав у міцного фахівця та надійного співробітника, загартовувався і мужнів у щоденній роботі, яку прагнув виконувати бездоганно, і треба сказати – йому це вдавалося. Він був такий завзятий у праці, такий невтомний, що не помітити цього було неможливо. Скажу більше: ця його невтомність і жадоба до роботи становили часом незручність для тих, хто працював поруч. Його темпи нелегко було підтримувати. Тепер здається, що він поспішав, щоб устигнути реалізувати те, що задумав.
Василь Степанович проявив себе як талановитий учений, здатний сміливо порушувати й розв’язувати надскладні задачі як у галузі інформатики, так і в суміжних галузях. Він отримав цікаві й важливі теоретичні результати, які стали основою інформаційних технологій з аналізу, контролю та управління різними процесами. Це процеси і в складних інженерних об’єктах, і в екології, в аналізі динаміки грунтових вод при гідротехнічному будівництві, охороні навколишнього середовища, дослідженні підземних явищ.
Так сталося, що поряд із визначними теоретичними здобутками Василь Степанович був безпосередньо причетний до прикладних розробок, пов’язаних із становленням та розвитком суперкомп’ютерів в Україні. В 1980-х уперше було порушено й розв’язано одну з найскладніших проблем у літакобудуванні – математичне моделювання літака в цілому, що сприяло розробці в Інституті кібернетики першого вітчизняного багатопроцесорного обчислювального комплексу для розв’язання надскладних завдань в науці й техніці. Він розробив математичну модель розрахунку міцності широкофюзеляжного літака Іл-76 і на цій основі отримав ефективні архітектурні рішення щодо складу та основних характеристик першого вітчизняного суперкомп’ютера.
Одним із напрямків, які розвивалися під керівництвом Василя Степановича Дейнеки, є моделювання процесів фільтрації підземних вод на великих територіях – задачі, які поєднують як математичну, так і обчислювальну складність, адже розрахунковими ділянками тут є цілі регіони площею тисячі квадратних кілометрів, які мають неоднорідну просторову структуру. А для моделювання необхідно враховувати велику кількість розташованих на цій території магістральних та дрібних рік, різноманітних водойм, населених пунктів та великих підприємств. Такі задачі є і будуть надзвичайно важливими, бо питна вода – це один із життєво необхідних природних ресурсів, а при сучасному рівні технологій наслідки недбалого її використання мають глобальний характер.
Дослідження складних проблем природокористування, зокрема дослідження підземних явищ, складних процесів руху грунтових вод та грунтів, у тому числі за впливу людської діяльності, в найбільш загальній тривимірній постановці вперше досліджували Василь Степанович і його колеги з використанням новітніх технологій паралельних обчислень на суперкомп’ютерах СКІТ.
Створені ним методи системного аналізу, побудовані математичні моделі та обчислювальні алгоритми їх розв’язання допомагали у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Особливу цінність здобуткам В.С. Дейнеки додає те, що розроблені ним методи допускають розпаралелювання обчислень і можуть ефективно використовуватися на сучасних суперкомп’ютерах. Це переконує, що наукова спадщина академіка Дейнеки ще довго служитиме людям, суспільству.
Напрями досліджень, що їх провадив Василь Степанович, стали орієнтиром для роботи його численних учнів і послідовників. Під його керівництвом його учні захистили кандидатські та докторські дисертації. Роботи Василя Степановича добре відомі й у нашій країні, й за кордоном. Він – автор понад 300 наукових праць. Багато з них перекладені та видані за кордоном – в США, Великій Британії, Німеччині та навіть у далекій Австралії. Науковці світу знають і цінують праці академіка Дейнеки.
Василь Степанович Дейнека був добрий і вимогливий педагог, любив своїх учнів і всіляко допомагав їм. Його талант не був непомічений чи неоцінений.
Одночасно з напруженою науковою і викладацькою діяльністю Василь Степанович займався організаційною роботою. Він був обраний членом-кореспондентом НАН України, потім – академіком НАН України, керував відділом в Інституті кібернетики, а згодом був академіком-секретарем відділення інформатики НАН України, членом Президії НАН України. Його робота високо оцінена і державою, і нашою академією.
Василь Дейнека – двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1999 та 2005 років). Удостоєний премій НАН України імені видатних учених – С.О. Лебедєва, В.М. Глушкова, В.С. Михалевича та А.І. Дородніцина. Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України. У 2008 році йому присвоєно звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.
Я вдячний долі, що вона подарувала мені можливість працювати разом з Василем Степановичем, людиною кришталевої чесності, твердих моральних переконань, видатного математичного таланту. Він був чуйною і доброзичливою людиною. Ці якості викликали у всіх, хто знав його й спілкувався з ним, почуття великої поваги, довіри та вдячності.
Коли ви відкриєте для себе його книги, то зрозумієте, що за поданими в них математичними формулами – реальне пульсуюче життя, шлях до вирішення пекучих проблем нашого часу.
Василь Степанович дуже любив свою школу, своє рідне село. А ми ж із ним – земляки-полтавці: я – із села Білоцерківці Пирятинського району, він – із села Бодаква  Лохвицького. Багато про отчу сторону Василь Дейнека не розповідав, але спогади, якими ділився, були надзвичайно зворушливими. По собі знаю, що кожен хлопчина, який залишає рідний куток, їде вчитися, впевнений, що колись повернеться додому. І такі віддані своїй справі працелюби, як Василь Степанович Дейнека, справді повертаються – щоб жити в пам’яті рідної вулиці, рідного поля, рідної школи.
Наукові здобутки Василя Дейнеки – гордість України.

Іван СЕРГІЄНКО
Академік НАН України, генеральний директор Кібернетичного центру НАН України, директор Інституту кібернетики імені
В.М. Глушкова