Чи важко нині селянинові працювати на землі та ще й отримувати прибуток? Риторичне питання. Ціни на сільгосппродукцію стрибають то вгору, то вниз, на відміну від курсу валют, який, на жаль, демонструє стійку тенденцію до зростання і до якого “прив’язані” закупівельна вартість посівного насіння, палива, кормів, інших складових урожаїв, надоїв, приростів… Не те, щоб отримувати прибуток, сьогодні селянинові навіть виживати важко. Й тим більше захоплення викликає те, що серед подібного безладу в економіці є ті, хто на свій страх і ризик засіває поля й утримує худобу.
Отакою і є родина Хилюків із Оржиці. Хоча поспілкуватися нам вдалося лише із господарем, Ігорем Степановичем, та його сином, Євгенієм (господиня була на роботі), стало очевидно: господарство, а це більше двох десятків свиней, сотня курей, кролі, чималий город, садок і садиба, більше схожа на квітник, – то спільна родинна справа. На затишному подвір’ї, яке навіть у листопадну невеселу пору потопає в зелені й тішить око доглянутими клумбами, в будинку, тільки-но відремонтованому, чи в господарських приміщеннях немає ні сантиметра, де не було б ладу…
До того, що нині мають, Хилюки йшли довгі роки, протягом яких були виснажлива праця, помилки, розчарування й здобутки. Але була мрія – мати свій будинок із затишним подвір’ям, вирощувати кроликів. Щоправда, Ігор Степанович уже багато років займається кролівництвом – відтоді, як йому в дитинстві подарували кролицю:
– Ото з неї все й почалося. І вже 25 років займаюся розведенням кролів. Бувало, що хворіли, виводилися всі через захворювання, і таке траплялося не тільки в мене. Багато хто відмовився їх тримати, а я знову купляв кроленят.
У несильні морози кролики живуть надворі в дерев’яних клітках, облаштованих високо над землею. А як тільки приходять справжні морози, вуханів знімають із підставок і заносять у хлів. У їхніх годівницях – завжди свіже сінце й поживні гранули, які господарі виготовляють із зернових культур, а в поїлках – чиста водичка. Від годування свіжою зеленню Хилюки відмовилися, бо, говорять, кролі від неї починають хворіти.
Щоб здійснити свою давню мрію, довелося продати квартиру. І так само в Оржиці придбали будинок. Він потребував капітального ремонту. Зробили його, перетворивши на сучасний котедж.
За освітою Ігор Степанович – технолог-організатор сільського господарства. Свого часу вчився фермерській справі в Хорольському агропромисловому коледжі. Отримавши диплом, здобуті знання почав застосовувати на практиці не одразу. Із десяток років працював у військкоматі, приблизно стільки ж – у податковій інспекції. А вдома в хлівці рохкали льохи, в клітках жували сінце кролі, бо що ж то за селянин без присадибного господарства? Тим більше, що на казенну зарплатню родину не прогодуєш – то й доводилося, так би мовити, в другу зміну працювати вдома.
– Свиней тримати вигідно, але вже не поміщалися вони на задньому дворі. Та й запах… Ото й подумали про власну землю, де б можна було розширюватися, – повідав господар.
Не так давно в Онішках, що за 10 кілометрів від райцентру, взяли Хилюки ділянку із півгектара, облаштували там сараї і перевезли свиней. Кілька місяців тому завезли туди ще й сотню курей – на яйце.
Свою родинну ферму Хилюки охороняють, територію біля будинку в Оржиці цілодобово обдивляються “очі” кількох камер. Найбільша цінність – кролики породи Hi plus. Господар, демонструючи нам своїх вухатих улюбленців, розповів, що створена ця порода була шляхом схрещення каліфорнійських і новозеландських кролів. Такі кролики відзначаються скоростиглістю: у 4-місячному віці їх уже можна забивати. Ігор Степанович “познайомив” нас із кроликом цієї породи – білим із чорними вушками. Йому – один рік, а важить він 6,5 кілограма. Самочки ж – чисто-білі, у молодому продуктивному віці важать по 5–5,5 кіло.
В інших клітках, зокрема, мешкають представники іншої породи кролів із чудернацькою назвою Венський баран. Сіро-голубе шовковисте хутро й великі довгі вуха, що дістають землі, – головні визначальні риси таких кролів. Вони – доволі кумедного вигляду, але мають не декоративне, а промислове – м’ясне – значення, хоча й не вирізняються скоростиглістю. На задньому дворі, там, де цього року господарі посадили кілька кущів винограду, – клітки з кролями Новозеландської білої та Сріблястої європейської порід. Тварини ці вирізняються надзвичайною красою хутра – справжнє срібло й біле золото!
Про годівлю кролів – лише сухими кормами (комбікормом власного виробництва і духмяним сінцем) – розповів син господаря Євген. Він опановує митну справу в одному з полтавських технікумів. І хоча спеціальність безпосередньо й не пов’язана із сільським господарством, проте своїм батькам допомагає залюбки і планує по закінченні навчання продовжити сімейну справу.
Любов до домашніх тварин у нього, звичайно ж, від батька. На Ігоря, коли він ще був школярем, батьки не боялися залишати чимале господарство: він і хлів вичистить, і худобу нагодує. Тож любов до тварин у родині Хилюків передається із покоління в покоління. А ще – повага до батьків, до тяжкої праці, яка неодмінно дає результат.
Мамина праця, радше – її захоплення квітами, у всіх, хто буває в гостях у Хилюків, викликає подив. Влітку мало хто може пройти повз їхнє подвір’я й не помилуватися квітковим розмаїттям, не зупинитися й не сфотографуватися із довгоногим лелекою, який височіє з-поміж квітів, зустрічаючи гостей. Зараз численні садові фігурки, в тому числі й декоративний фонтанчик, занесені в приміщення. А влітку вони потопають у зелені й квітах, створюючи неповторні композиції у кращих традиціях ландшафтного дизайну.
Є в квітковій колекції й кілька різновидів витких рослин, і грунтоукривні рослини, що розмістилися на альпійській гірці, й хвойники, й декоративна капуста. Навесні охайне подвір’я розквітає десятками крокусів і гіацинтів, а також яскравим тюльпановим розмаїттям. Влітку радують око вирощені власноруч петунії й чорнобривці, які створюють неповторні за кольоровим поєднанням композиції.
Проте особливе місце на клумбах і в серці господині, Людмили Миколаївни, посідають троянди. Зараз, на межі листопада й грудня, вони вже сплять під своїм зимовим укриттям. А влітку чарують своєю довершеною красою та п’янким ароматом. Квіти господиня не зрізає – милується ними в природному середовищі. Взимку, коли морози і сніги, вона подумки все одно в своєму квітнику: планує, мріє, творить… А навесні, як тільки пригріє сонечко, – мерщій до роботи: висаджувати розсаду, підживлювати багаторічники, формувати нові клумби.
До речі, ремонт у будинку – це теж її тендітних і дбайливих рук діло. Батько й син із гордістю говорять, що дизайн інтер’єру в кожній кімнаті продумувала їхня дружина й мама. Мабуть, через те хоч на кухні, хоч у вітальні кожен, хто там буває, почувається комфортно. І невідомо, що заспокоює більше – вдале поєднання кольорів і фактур шпалер на стінах, майстерно облаштовані “зелені зони” чи світло акваріуму, який примостився серед квітів. У будь-якому куточку будинку й дворища однаково затишно. І не можна визначити, хто більших доклав сил до створення цієї ідилії, адже все, чим займаються Хилюки, – чи то вирощування кролів, чи городництво, чи облаштування клумб на подвір’ї й за його межами, – то їхня спільна, родинна справа…

Юлія ДУМКА-КОНДРАТЬЄВА.