Полтавські віряни вже навіть трішки звикли, що до Різдвяного посту їм випадає прилучатися за безпосередньою участю Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. І цією великою честю маємо завдячувати видатному землякові, “родимцю полтавському”, як сам себе називав преподобний Паїсій Величковський (1722 – 1794), творець основоположних для православного чернецтва праць, відродитель  школи старчества, тобто духовного наставництва, яке під силу лише тим, хто досяг найвищої духовної досконалості, а також перекладач із давньогрецької на церковно-слов’янську й румунську мови рукописів святоотцівських писань, які є великим скарбом Східної Церкви.
У православному календарі день пам’яті преподобного Паїсія Величковського припадає на 28 листопада. У рідній подвижнику Полтаві його відзначають по-особливому, адже святий – покровитель нашого міста, краю, усіх і кожного, хто молить старця просити Бога за нас.
Уже втретє саме з цієї нагоди відбувається Патріарший візит до Полтавської єпархії УПЦ КП. У четвер, 27 листопада, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив всенічне бдіння у Свято-Успенському кафедральному соборі. Наступного дня полтавці мали змогу послухати його пастирське слово і в храмі, і на урочистостях, які пройшли в Палаці дозвілля “Листопад”. Без жодних запитань від громади Святійший дав вичерпні й дивовижно яскраві за своєю простотою та глибиною відповіді на десятки питань, які в наш буремний час крають душу мільйонам українців.
Спільна молитва за Україну
На Божественну літургію у Свято-Успенький кафедральний собор полтавці сходилися поволі. Буденний робочий день не став на заваді тому, щоб молодь та люди середнього віку знайшли можливість приєднатися до старших вірян, і собор зазвучав їхньою спільною молитвою на багато сотень голосів. Кожен новий десяток запалених у храмі свічок прозрівав золотими вогниками від щирих молитов за рідних, за наших воїнів-захисників, за Україну.
Перед громадою у соборі світилась невичерпною добротою велична заквітчана ікона, з якої на всіх дивився мудрий старець Паїсій. За плечима вірян височіла чимала гора принесених до собору пожертв – овочі, верхній одяг, валянки. Все це Полтавський батальйон небайдужих знову доправить на Схід, засвідчуючи впевнений шлях до милосердя тисяч наших земляків.
Після Божественної літургії у храмі було так само людно – віряни вишикувались на причастя. Потім Святійший Патріарх Філарет звернувся до них із проповіддю. Розповідаючи пастві про життєвий шлях Паїсія Величковського, він закликав людей пройнятися розумінням того, що вони стоять на тому ж самому місці, де колись правив служби батько святого, настоятель Успенської церкви, й де його син Петро (світське ім’я Паїсія) вперше відчув своє велике покликання.
“Тут у соборі лежить багато продуктів і речей, зібраних людьми, які співстраждають тим, хто потерпає та ризикує своїм життям на Донбасі, – сказав також Святійший. – Ці пожертви є добрим ділом, якого хоче Бог. У Святому Письмі Бог через пророка каже: “Сину, дай Мені твоє серце”. І ось у цих пожертвах виявляється серце людини”.
“Там де правда, там і Бог”
До запланованої у програмі Патріаршого візиту до Полтави зустрічі з журналістами приєдналось багато городян, які не хотіли пропустити жодного сказаного того дня Його Святістю слова. Люди стояли поряд і уважно дослухалися до міркувань та настанов Патріарха Філарета. Іноді можна було почути, як дехто навіть намагався пошепки повторити якусь із його думок – і для себе, й для усіх інших. Бо було у ній те, про що у повсякденній суєті ми часто, на жаль, забуваємо. Але без чого почуватися захищеними милістю Божою не можемо.
– Мусимо пам’ятати, що Паїсій Величковський був ченцем, який досяг євангельських досконалостей. Він подолав гріх у собі, – наголосив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. – А сьогодні люди часто навіть не намагаються боротися зі своїми гріхами. Забувають, що це  – найперша справа. Та й справжніх старців, які б наставили, як треба жити, в нас немає, а якщо і є, то надто мало. Свого часу й преподобний Паїсій не міг знайти для себе наставника ні в українських монастирях, ні на Афоні, отож сам мав відродити старчество. Стати настільки досконалим, щоб інших навчати, як перемагати гріх у собі. Потім протореним ним шляхом пішли ченці відомої на весь світ Оптиної пустині.
– Ваша Святосте, як українцям у цей буремний час стати сильнішими, витримати випробування, які постали перед країною?
– Дійсно Україна зараз переживає складний час. Фактично триває неоголошена війна Росії з Україною на Донбасі. Раніше, порушивши міжнародний договір, Росія захопила Крим. Але війна ця закінчиться перемогою України, тому що правда на боці нашої миролюбивої держави, яка і від ядерної зброї відмовилася, і ніколи ні на кого за всю історію не нападала, а тільки обороняла свої території. Там, де правда, там і Бог. Де Бог – там перемога. Згадаймо Велику Вітчизняну війну й агресора Гітлера. Зброї у нього було більше, армія сильніша. Але правда не може бути з агресором. Господь переміг його. А кінець Гітлера був кінцем грішника, який застрелив сам себе.
Крім того, треба не забувати, що Україна одержала Незалежність, як манну з неба – без боротьби. А тепер Господь випробовує, чи достойні ми мати свою державу. І народ доводить, що достойні: добровільно йде захищати свою землю.
– Якими є перспективи утворення в Україні Єдиної Помісної Православної Церкви?
– Вона обов’язково буде, й часи її утворення наближаються. Київський патріархат завжди на боці українського  народу. Спочатку підтримував Майдан, тепер підтримує нашу армію. Ми постійно чуємо, що Московський патріархат молиться за мир. У цій ситуації це виглядає так, нібито вони – за мир, а ми – проти миру. Київський патріархат також прагне миру, але миру справедливого, а не того, що означає поневолення Росією. Правда – з українською церквою, і народ це розуміє. Люди йдуть до Київського патріархату, бо не хочуть слухати проповіді про підтримку Путіна, російської армії і сепаратистів. Отож невдовзі будемо мати Єдину Помісну Українську Православну Церкву. І жодних політичних кроків для цього не треба. Влада тут особливо не може допомогти. Все залежить від самого народу і духовенства. Зараз люди бачать, де правда, а де – неправда, де – правдива українська церква, а де – українська церква тільки за назвою, а по духу – російська.
– Ваша Святосте, що б Ви побажали політикам, які розпочали роботу в новообраному парламенті?
– Перше й головне побажання – подолати найстрашнішого ворога України. А це не Росія. Це корупція. Якщо Верховна Рада й Уряд зроблять усе можливе для її подолання, Україна народиться як велика європейська держава. Отож – плідної роботи новообраним депутатам на цьому поприщі.
– Про що усім нам варто пам’ятати у дні Різдвяного посту?
– Піст – це не тільки відмова від скоромної їжі. Найголовніше – не чинити гріха. Відмовою від певних продуктів ми тільки випробовуємо свою волю, а воля повинна бути направлена на боротьбу з гріхом. Разом із тим утримання від скоромної їжі сприяє подоланню гріха. Про це належить пам’ятати кожному православному християнину, який вступає на подвиг посту.
У свою чергу архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір розповів журналістам, що з кожним роком помічає, як все більше полтавців пізнають і шанують нашого святого земляка Паїсія Величковського. Владика сподівається, що ці знання допоможуть нам керуватися в житті тими принципами, які сповідував преподобний.
Генетичні скарби полтавців
Урочистості з нагоди вшанування пам’яті преподобного Паїсія Величковського зібрали полтавців у залі Палацу дозвілля “Листопад”. Серед почесних гостей були Святійший Патріарх Філарет, митрополит Черкаський і Чигиринський Іоанн, митрополит Луцький і Волинський Михаїл, єпископ Кіровоградський і Голованівський Марк, інші архієреї УПЦ КП. На урочистості прийшли також представники обласної  влади – виконуючий обов’язки голови облдержадміністрації Олег Пругло, заступник голови обласної ради Володимир Микійчук, заступник голови – керівник апарату облдержадміністрації Роман Чабановський.
Після спільної молитви усіх запросили на прем’єру фільму “Сучасники: Паїсій Величковський”, створеного Полтавською телестудією “Місто”. Режисер та автор сценарію кінострічки – заслужений діяч мистецтв України, поетеса Марія Бойко, оператор – Сергій Сепітий, монтаж зробила Ірина Велика. Найперше, на екрані ожили дорогі всім полтавцям краєвиди Іванової гори, де спинався на ноги малий Петро Величковський, де вчився читати по Біблії, звідки згодом вирушив на навчання до Києва й куди ніколи не повернувся, назавжди попрощавшись із мамою, яка з дванадцяти народжених дітей мала живим на світі тільки його. Осмислювати подвижницьке життя преподобного Паїсія, який  ішов до своєї досконалості через Афон і чернечі подвиги в обителях православної Молдови,  глядачам допомагали міркування Святійшого Патріарха Філарета, архієпископа Полтавського і Кременчуцького Федора, намісника Пересопницького Різдва Пресвятої Богородиці монастиря (Рівненська область) ігумена Григорія, кандидата філологічних наук Віти Сарапин. Підсумували творці фільму розповідь про нашого великого земляка, апелювавши до кожного полтавця про пробудження нашої генетичної пам’яті, про відчуття особистої причетності до важливого у життєписі рідного міста.
Поділившись враженнями про кінострічку, Святійший Патріарх Філарет зазначив, що вона дає можливість і розумом осмислити, й серцем відчути той шлях, що його подолав святий старець. Звернувшись до присутніх на зібранні, він знову закликав виявляти любов до ближнього. А також пояснив цю Господню істину на прикладі нинішніх подій в Україні: “Якщо люди не хочуть виявляти любов до ближнього, то Господь створює умови, щоб ми показали: є в нас ця любов чи її немає. Нині всім нам болить Донбас. Там страждають місцеві мешканці, гинуть наші воїни. Й той, хто має у серці любов, виявляє її добрими справами. Я знаю, що у Полтаві є старенька жінка, яка віддала всі свої зібрані на поховання кошти на користь Української армії. Подібна хвиля пожертвувань охопила всю Україну. Люди віддають мало не останнє і для біженців, і для тих, хто боронить нашу країну від ворога. А якби цих страждань не було, то не виявилася б і ця любов. У нинішніх тяжких умовах багато людей нарешті згадали про Бога”.
Запрошували на сцену й проводжали до глядацької зали Святійшого Патріарха Філарета полтавці стоячи й оплесками.
Рушії національного відродження
Під час урочистостей у Палаці дозвілля “Листопад” відбулась також церемонія нагородження лауреатів щорічної Полтавської єпархіальної премії Української Православної Церкви Київського патріархату ім. преподобного Паїсія Величковського з врученням диплома та ікони святого. У номінації “Духовне відродження” лауреатом став благочинний Хорольського району, настоятель храму Святих первоверховних апостолів Петра і Павла у Хоролі та його будівничий, поет, композитор, художник і винахідник протоієрей Василь Симулик. Нинішній рік для нього знаковий, адже пов’язаний із 35-річчям священицького служіння.
У номінації “Мистецтво” відзнаку отримав хоровий диригент, композитор, професор, заслужений діяч мистецтв України, засновник та художній керівник українського народного хору “Калина” (ПНПУ ім. В.Г. Короленка) Григорій Левченко.
У номінації “Література” премію присуджено подружжю письменників, твори яких стали надбанням 55 літератур світу, перекладачів та громадських діячів із Чернігова – Сергію та Тетяні Дзюбам.
Промову на урочистостях виголосив переможець у номінації “Наука”, професор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, відомий публіцист, редактор, видавець, письменник, автор передач на Національному радіо, упорядник 17 томів рукописної спадщини митрополита Іларіона (Івана Огієнка) Микола Тимошик.  Він наголосив на тому, що якби ми ретельніше пізнавали таких світочів, як Паїсій Величковський, то національне відродження в Україні відбувалося б швидше. І не залишилося б дотепер ні згадок про комплекс хохла-малороса, ні вулиць, названих на честь катів нашого народу. Микола Тимошик пообіцяв Святійшому Патріарху Філарету та всій полтавській громаді зробити все, щоб видати книгу “Світильники землі української”, де буде матеріал, присвячений  зокрема й Паїсію Величковському.
Завершився урочистий вечір концертом духовно-патріотичної музики.

Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”