Запалення верхньощелепних (гайморових) навколоносових пазух виникає в результаті закупорювання отворів, через які ці пазухи з’єднуються з носовою порожниною. Тож порушуються аерація й очищення від слизу верхньощелепної пазухи, що призводить до запалення.
Гострий і хронічний
Причин виникнення гаймориту чимало: інфікування вірусами (при ГРВІ), бактеріями (стрептококи, стафілококи, хламідії), грибками (аспергилами), а також розростання лімфоїдної тканини – аденоїдів, що доволі часто спостерігається у дітей. Викликати недугу можуть і хронічні захворювання ротової порожнини, вроджені аномалії пазух, носової порожнини, а також скривлення носової перегородки, загальне зниження імунітету і навіть карієс верхніх кутніх зубів.
Гострий гайморит виникає внаслідок перенесених кору, скарлатини, грипу або ж запальних захворювань ротової порожнини. Він починається з різкого підвищення температури тіла (38–39°С) й ознобу (рідко температура зберігається нормальною або субфебрільною), загальної інтоксикації, болю в ділянці ураженої гайморової пазухи, кореня носа, вилиць і чола, які можуть віддавати у скроню. При натисканні на ці частини обличчя біль посилюється. Головні болі можуть бути й розмитими, особливо при двосторонньому гаймориті; характерні порушення носового дихання з “хворого” боку, дихання ротом при двосторонній поразці, виділення з носа. Залежно від їхнього характеру розрізняють катаральний (слиз) і гнійний (виділяється гній, що містить мікроби та лейкоцити).
Хронічний гайморит настає при тривалому ігноруванні симптомів та відсутності належного лікування гострого гаймориту. При цьому тривалий нежить не піддається лікуванню традиційними методами і засобами, спостерігається перманентна закладеність носа та часті головні болі. З’являється біль в ділянці очниць, що стихає в лежачому положенні. Можливі припухлість повік і кон’юнктивіт. Ознаки хронічного гаймориту проявляються тільки під час загострення, при якому характерні також інтоксикація і підвищена температура тіла. Стікання слизу та гною по задній стінці глотки супроводжується нічним кашлем, що не піддається лікуванню відхаркувальними і протикашлевими препаратами. Через постійне подразнення навколо носових ходів уражується шкіра, можуть з’являтися тріщини й припухлості.
Лікування
Лікарем-отоларингологом призначається комплексне лікування, яке включає антибіотико- і противірусну терапії, засоби, які впливають на імунологічний статус і підвищувальні показники природної антиінфекційної резистентності (стійкості).
Також призначають засоби, що знижують набряк і звужують судини. Спреї від гаймориту можуть містити антибіотики, кортикостероїди, препарати на основі цикламену. Але ці ліки можуть пересушувати слизову, що призводить до порушення стінок судин носа і живлення епітелію. Тому після їх застосування варто зволожувати слизову аерозолями, що містять морську воду.
У домашніх умовах одним із найголовніших методів лікування гаймориту є промивання носа. При цьому використовуються слабкі сольові та содові розчини, а також антисептики (фурацилін, хлоргексидин), відвари трав.
Більш ефективним є промивання носа за допомогою апарата “зозуля”: процедура дозволяє лікувати гайморит без проколу. Сприяють відновленню дихання, зняттю набряку й запалення інгаляції, фізіотерапевтичні процедури. При необхідності призначають жарознижувальні препарати. У разі потреби робиться пункція – прокол, з допомогою якого відновлюється порушена взаємодія між верхньощелепними пазухами і порожниною носа.
При хронічному гаймориті найчастіше виконується оперативне втручання.
При гаймориті у вагітних доречно застосовувати засоби народної медицини, але з обережністю. Краще, якщо їх призначить лікар. Самолікування, як і зволікання, може призвести до цілого ряду ускладнень: отиту, менінгіту, абсцесу мозку, деяких захворювань серця і нирок, флегмони орбіти (очниці), а також остеомієліту.
Не відкладайте візит до лікаря, якщо у вас часто закладає ніс, відчувається біль у лобній частині голови. Для профілактики гаймориту варто уникати переохолоджень, вчасно лікувати застуди та нежить, загартовуватися й зміцнювати імунітет.

Олена ЛЯПКА,
лікар-отоларинголог Комунального закладу “ЦПМСД № 1”.
м. Кременчук.