“Відкрийтесь, небеса! Зійдіть, усі українські села, присілки та хутори, яким наказали вмерти!” – гучно лунали над курганом Скорботи та Дзвоном пам’яті, що в Лубенському районі, слова поета Дмитра Павличка. Щорічно у четверту суботу листопада до Зажур-гори приїздять люди з усієї України, Полтавщини, щоб ушанувати пам’ять заморених голодом, невинно убієнних у далеких 1922, 1932–1933, 1947 роках.
– Зажур-гора – це перший в Україні пам’ятник жертвам голодомору, який було встановлено 1990 року. Це місце обрали символічно. Адже саме Полтавщина, яку величають житницею держави, чи не найбільше постраждала від голоду. Ініціатором створення меморіалу народної скорботи “Голодомор 1933” був письменник, наш земляк Олекса Коломієць, а будував його талановитий архітектор Анатолій Ігнащенко. Пам’ятаю, землю для кургану Скорботи звозили з усієї України. Його висота сягає понад 30 метрів, – розповіла начальник відділу культури Лубенської райдержадміністрації Людмила Пазенко.
Люди пройшли скорботною ходою до Дзвону пам’яті, що на Зажур-горі. Серед учасників скорботних заходів були виконуючий обов’язки голови облдержадміністрації Олег Пругло, заступник голови обласної ради Володимир Микійчук. Попереду колони майоріли повиті чорними стрічками державні прапори, люди несли свічі пам’яті й пшеничні снопи, прикрашені кетягами червоної калини. Того дня негода не дошкуляла, але душу пронизували нещадний холод і біль, у повітрі пахло хлібом та сумом…
На Зажур-горі вшанували пам’ять жертв голодомору хвилиною мовчання. Звучали скорботні мелодії, більшість присутніх разом із квітами тримали пшеничні колоски. Кожен пригадав своїх близьких і рідних, які постраждали у ті страшні роки.
По завершенні мітингу-реквієму весь люд попрямував до Мгарського Свято-Преображенського монастиря УПЦ. Поминальну панахиду за жертвами голодоморів відслужив протоієрей Борис. По закінченні молитви у пам’ять про невинно убієнних запалали сотні свічок.
***
Зранку 22 листопада  у Полтаві сумом відгукнувся дзвін Свято-Покровської церкви УПЦ КП, скорботно згадуючи всіх закатованих голодною смертю під час 1921–1923, 1932–1933, 1946 –1947 років. Засвітилися свічки біля пам’ятного знака. Присутні в німій зажурі схилили голови під час поминального богослужіння. Синьо-жовті квіти, обплетені траурними стрічками колоски, червоні кетяги калини лягли до підніжжя чорних хрестів…
Увечері на Театральній площі зібралося чимало полтавців, аби долучитися до реквієму в пам’ять про жертви голодоморів. Зійшлися небайдужі мешканці та гості обласного центру неподалік місця, де понад 80 літ тому був торгсин – установа, що виконувала завдання радянської влади вилучити в голодуючого населення золото, коштовності в обмін на пригорщу крупи чи борошна…
На імпровізованій сцені біля Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.В. Гоголя розмістили екран, на який транслювали документальні стрічки про голодомор 1932–1933 років. Щоб доповнити відеоряд, учасникам ходи роздавали інформацію “Голодомор очима очевидців”. “Ще не вмерли України ні слава, ні воля…” – розлилися площею хвилі Державного Гімну.
За кілька хвилин в усій Україні запалала свіча скорботи. Засвітили вогники й полтавці – на площі, у церквах і в домівках. Всеукраїнською хвилиною мовчання вшанували пам’ять невинно убієнних у роки голодоморів, сталінських репресій…
Скорботною ходою рушила громада до Свято-Успенського кафедрального собору. Траурна колона засвітилася сотнями ліхтариків і рухалася під удари дзвону. Дорослі та діти пліч-о-пліч несли свічки пам’яті й молилися за всіх, хто в далеких 1932–1933 роках вже не побачив наступних весен, не засіяв полів, не передав традицій із покоління до покоління, бо голод навіки зупинив їхні серця. Дорогою до Свято-Успенського собору свічки запалювали не лише учасники ходи. Вогники спалахували на вікнах сусідніх будинків. Лампадки освітили стіни храму. Пройшли поминальні богослужіння. Провів молебень архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір.
– Сьогодні згадуємо голодомор як незагоєну рану українського народу, і не вилікувати її. Але ми повинні пам’ятати про трагічні події, поважати і берегти історію свого народу. Бо лиш тоді матимемо майбутнє. Яке покоління українців не страждало? Коли був мир і спокій на рідній землі? Лише впродовж маленьких періодів. Наша нація – одна з небагатьох у світі, яка пережила стільки мук. І сьогодні бачимо, що відбувається на Батьківщині. Загарбник хоче не просто відняти шматок землі, а забрати свободу, привласнити нашу культуру, історію, знищити душу народну. Але нині ми відроджуємося, хоч і в тяжких муках, аби власну державу не віддати нікому. Відстоюємо і, впевнений, відстоїмо незалежність і волю. Сьогодні українці як ніколи згуртовані. Господь випробовує нас: чи любимо ми свою країну? І ми відповідаємо ствердно, бо захищаємо її, – наголосив владика Федір. – Хай Бог упокоїть усіх, хто відійшов у Вічність. Те, що збираємося тут, свідчить: ми пам’ятаємо всіх закатованих голодною смертю і молимося. Це наш християнський обов’язок.
Після поминального богослужіння в обласній філармонії відбулася літературно-музична композиція “Не загаси свічу!”
***
Скорботні заходи з ушанування пам’яті жертв голодоморів відбулися в містах і районах Полтавщини.

Оксана БІЛЕНЬКА
Анна ВАСЕЦЬКА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”