У  повідомлення про те, що солдата-контрактника з Кременчука жорстоко й цинічно розстріляв майор Української армії не хотілося вірити. Утім тіло загиблого 31-річного Станіслава Прохорова через два дні після смерті доставили до рідного міста й поховали з усіма військовими почестями на Свіштовському кладовищі. Працівники військкомату сказали безутішній дружині, що чоловік загинув під час виконання службових обов’язків, захищаючи Україну.
Натомість уже наступного дня прес-служба військової прокуратури Центрального регіону України офіційно повідомила про те, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань військовою прокуратурою Харківського гарнізону Центрального регіону України 14.11.2014 внесені відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України (умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб) та ч. 2 ст. 408 КК України (дезертирство).
Проведеними першочерговими слідчими та розшуковими заходами із залученням співробітників органів внутрішніх справ, військової контррозвідки Служби безпеки України та військової служби правопорядку встановлено, що офіцер та двоє військовослужбовців, які проходили службу за мобілізацією, перебуваючи в нетверезому стані, після сварки з хуліганських мотивів пострілами з автомата вбили одного із військовослужбовців, після чого самовільно залишили місце дислокації військового підрозділу. Зловмисники затримані, їм оголошено про підозру у вчиненні вказаних злочинів, максимальна відповідальність за які передбачає позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
Станіслав Прохоров був справжнім патріотом України, не міг спокійно чекати мобілізації, тож 6 серпня добровільно прийшов до військкомату й підписав контракт, адже вже мав досвід служби в армії. Потрапив до 92-ї окремої механізованої бригади, яка дислокується у Вовчанському районі на Харківщині. За цей час встиг побувати вдома у відпустці, про якісь складнощі на службі у розмовах із рідними та друзями навіть не йшлося. Навпаки, запевняв, що усе добре. Хіба ж він міг знати, що його чекає?
Як написала у Facebook журналістка телеканалу “СТБ” Марія Малевська, підозрюваний капітан, щойно отримавши звання майора, з цієї нагоди разом із двома сержантами так напився, що втратив людську подобу. Солдати, почувши, як він почав хвалити Росію, не втрималися й стали йому заперечувати. За такий “непослух” двох бійців напівроздягненими силою вивели в поле і розстріляли. Станіслав упав першим, накривши тіло товариша, якого куля не зачепила. Новоспечений майор віддав команду своїм підлеглим відтягти тіла до рову й закопати. Однак виявилося, що один із бійців живий. “Ламай йому шию”, – кричав здичавілий майор. Утім чоловік зумів утекти від п’яних катів. Він добрався до охоронців, котрі дали одяг й доправили до районного відділу міліції. Уже через півгодини про надзвичайну ситуацію знали і в частині, і в прокуратурі, а ще через 10 годин затримали підозрюваних.
Станіслав Прохоров виріс у багатодітній родині, він був найменшим і дуже любив батьків, трьох старших сестер. Працював оператором у приватній фірмі “Лукас”, де його поважали й цінували за сумлінність і відповідальність.
Усе, що відбулося, ніяк не вкладається у рамки людської й християнської моралі, особливо на тлі війни.

Віра ІЛЬКОВА
“Зоря Полтавщини”