Імена Олексія та Євгена Логвінових давно відомі не лише в Полтаві, а й на буремному Сході, адже вони – одні із тих майстрів-ентузіастів, які виготовляють захисні протикумулятивні екрани на БТРи для Української армії. А тепер небайдужі полтавці зайнялися іншою вкрай необхідною і корисною справою – почали виготовляти печі тривалого горіння типу “бубафоня” для обігріву солдатів. Це – спрощена схема буржуйки, її можна легко зробити, вона недорого коштує, добре обігріває. Бійці її використовують у бліндажах і наметах.
За паливну ємність беруть старі газові балони або металеві бочки. У корпусі вирізають отвори і ставлять трубопровід для відводу тепла. Таких польових пічок для бійців спецбатальйону “Полтавщина” та одного із підрозділів Збройних сил України, що розташований на підступах до Донецького аеропорту, полтавські умільці передали вже майже 20 штук. “Усіх знайомих, яких мали серед військових, ми вже забезпечили пічками. Якщо ви знаєте підрозділи, які потребують обігрівальних пристроїв, і зможете організувати адресну доставку, то будемо виготовляти пічки й для них”, – повідомив Євген Логвінов.
Такою ж “теплою” справою займаються і лохвицькі волонтери. Вони також виготовляють буржуйки з газових балонів, ще й доставляють їх у зону бойових дій. “Наші буржуйки отримали свою назву – зовсім недавно дізнався, що їх називають “анакондами”, – говорить волонтер Володимир Рязанов.
Конструкція буржуйки дозволяє розрубати поліно на чотири частини довжиною півметра і розміщувати його в балоні через верхнє завантаження. “Горить доволі довго. Не потрібно постійно слідкувати і підкидати дрова, – каже волонтер. – Конструкція придумана не нами. Початок цьому дали гадяцькі хлопці – брати Андрій та В’ячеслав Грицаї. Вони перші, хто зробив такі пристрої для обігріву. В зону бойових дій буржуйки відправляють у комплекті з трубами, совком, дизельним пальним”.
Водночас Володимир дуже обурюється, коли його запитують, чи впевнені волонтери в тому, що їхня допомога надходить саме нашим землякам. Він наголошує: всі військові, які воюють за Україну, є нашими, і неважливо, з якого саме вони населеного пункту. “Думаю, що товщина гаманця не впливає на траєкторію польоту кулі. Коли ми їдемо з Лохвицького району на передову, то розуміємо, що на війні всі рівні й усі земляки, бо захищають наш край. А відтак у нас зараз спільне горе, спільна боротьба і спільні герої”, – переконаний Володимир Рязанов.

Олена ІГНАТЕНКО
“Зоря Полтавщини”