Як мені здається, у школі я вчився не так давно, а насправді з того часу – 1946– 1956 роки – минуло більше півстоліття. Тоді ми ходили на заняття 6 разів на тиждень, не знали, що таке карантин через епідемію грипу, подовжені канікули заради економії палива… А ще тоді ніхто навіть не заїкався, що учні занадто перевантажені навчанням. Хоча здоров’ям вони були значно слабішими, ніж нинішні діти, бо харчувалися гірше.
Майже до всіх навчальних предметів ставився я однаково, інколи вони викликали більшу зацікавленість, інколи – меншу. Не любив тільки уроків української та російської мов. Суфікси, префікси, відмінки, підмети, присудки, незліченна кількість правил правопису, які доводилося визубрювати, здавалися занудними, непотрібними. Причому так вважав не тільки я, а й чимало моїх ровесників. Тому й успішність із мов часто кульгала. Та й нині можна почути обурення педагогів з приводу низьких знань мови сучасними учнями.
Лише пізніше, вже в зрілому віці, прийшло до мене усвідомлення: “Яка то цікава наука філологія, які багатства вона відкриває людині! Багатства рідної мови, про які, на жаль, ми дуже мало знаємо і які слабо використовуємо”.
За моїм переконанням, наша українська мова – одна з найдавніших серед слов’янських та, мабуть, і взагалі серед усіх індоєвропейських мов, адже в ній так багато слів, схожих із мовою давніх аріїв – санскритом, індійською хінді. Бо в гіпотезах про походження індоєвропейців, їхню прабатьківщину, яким віддають перевагу спеціалісти, незмінно фігурує Придніпров’я. А наш народ – нащадок і спадкоємець давньої унікальної цивілізації, відомої як трипільська культура. І характеристика нашої мови як дуже життєстійкої, надзвичайно багатої і милозвучної, як кажуть, солов’їної, – це справедливе визнання.
То чому ж так пізно, й до мене, й до багатьох інших, приходить розуміння краси і щедрості рідної мови, а дехто цього взагалі ніколи не усвідомлює. Мені здається, що значною мірою до цього призводить неправильний підхід до її вивчення у школі. Уявіть собі ситуацію. У початковому класі заплановане вивчення теми “Соловейко”. Вчитель оголошує її хлопчикам і дівчаткам. А потім не демонструє їм на екскурсії або з допомогою магнітофона чи комп’ютера чудовий спів цієї пташки, не наводить пісні та вірші, поширені про неї в народі, а розповідає та показує на різних схемах, які в неї клюв, горло, зоб, стравохід. Потім – як функціонують крила, м’язи ніг, з чого складається пір’я й інші фізіологічні деталі та подробиці. Й усе це дітки повинні ретельно зазубрювати. За всією цією анатомією, далекою від їхнього усвідомлення, залишається головна якість соловейка – його чудовий спів.
Саме так, на мій погляд, поставлено і вивчення мови в школі. Замість того, щоб доносити до учнів скарби її словникового складу, знайомити з чудовими перлинами прислів’їв, приповідок, замовлянь, казок, пісень, шедеврів поезії і прози, народних звичаїв, ще з початкових класів дітей змушують вивчати далекі від їхнього сприйняття граматичні поняття і категорії.
Наприклад, як зазначається в підручнику української мови для другого класу, виданому 2012 року, ці семилітки повинні знати дзвінкі й глухі приголосні, розрізняти ненаголошені голосні –е і –и, підбирати слова для перевірки їх правильного написання. Мають запам’ятати, приміром, вимоги: “М’який подовжений приголосний звук позначають дві однакові букви. М’який подовжений звук позначається так [-:] [Н’:]”. Вони вчать склад слова, частини мови. Повинні вміти визначати підмет, присудок… Дуже сумнівно, щоб такі маніпуляції додавали дітям цього віку любові до рідної мови. Швидше навпаки: відштовхують від неї. Дізнаєшся про них і мимоволі радієш: на щастя, нас в другому класі в таких граматичних премудростях ще не примушували блукати.
Отож закономірно виникає пропозиція: чи не варто було б методистам з мови переглянути аж занадто складний і малоефективний для учнів молодших класів підхід до вивчення рідної мови як до препарованого соловейка і перенести засвоєння її граматичних особливостей на пізніші роки навчання, хоча б у середніх класах? Тоді, безперечно, вони й усвідомлювалися б краще як дієвий засіб для досягнення вміння правописання.

Валентин ПОСУХОВ
Член НСЖУ, пенсіонер