ТОВ “Агрофірма імені Довженка” Шишацького району є структурним підрозділом агропромхолдингу “Астарта-Київ”, до складу якого сільгосппідприємство увійшло в 2009 році. Нині в обробітку в агрофірми близько 45 тисяч гектарів орних земель у Гадяцькому, Диканському, Зіньківському та Шишацькому районах. ТОВ “Агрофірма імені Довженка” надає роботу майже трьом тисячам працівників, третина з яких – молодь віком до 30 років. Середня заробітна плата складає 3,7 тисячі гривень. Очолює товариство досвідчений аграрій, сучасний демократичний керівник, заслужений працівник сільського господарства України, депутат обласної ради Віктор Миколайович СКОЧКО, якому сьогодні виповнюється 55 років.

У складі агрофірми імені Довженка працює 10 виробничих підрозділів, а саме: 8 сільгосппідприємств, цукровий і комбікормовий заводи. У кожного виробничого підрозділу своя історія, але всі разом вони – дружна, велика родина, яка щоденно працює на спільний результат. І результат цей беззаперечний. Тут успішно розвивається рослинницька галузь. Стратегічними культурами є цукрові буряки і соя, вирощують озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник.
Одним із пріоритетних напрямків роботи товариства є тваринництво, зокрема молочне скотарство. Загалом у агрофірмі імені Довженка утримується більше 13 тисяч голів великої рогатої худоби, з них майже 7 тисяч – дійне стадо. Щодоби агроформування виробляє 150 тонн високоякісного молока, яке реалізується екстра-класом та вищим ґатунком. Надої від корів на молочному комплексі в Гоголевому становлять 9 тисяч кілограмів, а в середньому по товариству – 7 тисяч. Тут реконструюються ферми, встановлюється сучасне обладнання, створюються відповідні побутові умови для персоналу, підвищується продуктивність худоби, поліпшується якість молока.
Агрофірма імені Довженка – соціально відповідальне сільгосптовариство, яке постійно співпрацює із сільськими радами, де орендує землі. У рамках соціального партнерства надає матеріальну допомогу школам, дитсадкам, лікарням, будинкам культури. Не залишаються поза увагою керівництва і самодіяльні художні колективи, спортивні команди, талановита сільська молодь.
– Саме агропромхолдинг “Астарта-Київ” запровадив відрахування коштів за кожен орендований гектар ріллі на розвиток соціальної сфери населених пунктів. Таку ініціативу підтримали всі агроформування, – констатує Віктор Скочко. – Ми сьогодні за рахунок цих коштів будуємо дві теплогенераторні, встановлюємо твердотопливні котли для Гоголівської і Яреськівської ЗОШ. Адже нині чи не найбільшою проблемою для регіону є збереження сільських шкіл, щоб діти могли навчатися і взимку.
“В агропромхолдингу я досяг усього…”
У сільському господарстві Віктор Скочко працює з 1983 року. Спочатку це був колгосп імені ХХІІ з’їзду КПРС, потім – ксп імені Гоголя, агрофірма “Гоголеве”. За цей час Віктор Миколайович отримав неоціненний досвід, тож, аналізуючи сьогодення агровиробництва, може відрізнити зерно від полови.
– Аграрії по-різному ставляться до указу 1999 року тодішнього президента Леоніда Кучми щодо реорганізації сільського господарства. Для мене він був ніби рятівний круг, адже це був шанс реформувати сільгосппідприємство після тяжких для села 1990-х років і почати працювати по-новому. Але я розумів, що самому буде тяжко, тож хотілося знайти партнерів, із якими можна було б сформувати спільне підприємство, – згадує Віктор Миколайович. – Я вже тоді розумів, що потрібно об’єднуватися навколо цукрозаводів, молокозаводів, підприємств, де є спільні інтереси, де сільгоспвиробники, переробники один без одного не виживають. Ми в агрофірмі провели збори, люди довірили підшукати партнерів, бо для розвитку агровиробництва потрібні були значні інвестиції. Приїхав я на перехрестя, а тут у нас, як у тій казці: одна дорога – на сирзавод, де керував тоді Анатолій Михайлович Веремійченко; інша – до потужної будівельної організації Михайла Олексійовича Ясківця, який будував об’єкти на замовлення нафтогазового комплексу; третя – на цукрозавод, до Олексія Петровича Мотченка. Усіх цих керівників я добре знав і поважав, але, зваживши всі “за” і “проти”, я поїхав наліво, на Яреськівський цукрозавод, оскільки вже міцно засіла думка про потенціал агрофірми, яка тоді обробляла 3,5 тисячі гектарів земель, у цукровиробництві, зріла ідея створення цукрорадгоспу…
Тоді я ще не знав, що в той же час шукав партнерів і Віктор Петрович Іванчик, з яким ми вперше й зустрілися на Яреськівському цукрозаводі. Він теж, як виявилося, виношував думку про створення сировинної зони для цукрозаводу. Минали роки нашої співпраці, й уже з 2005 року ми маємо власну цукросировину, завод працює стабільно, виробляє цукор, а в кінці 2008 року з 10 підприємств – юридичних осіб ми створили одну потужну компанію – “Агрофірму імені Довженка” агропромхолдингу “Астарта-Київ”, – продовжує Віктор Скочко. – Я говорив генеральному директору агропромхолдингу Віктору Петровичу Іванчику, що ми недаремно прожили життя, скільки рекордів разом із “Астартою…” досягли і по урожаях, і по надоях. В агропромхолдингу я досяг усього. Зокрема таких урожаїв, про які й не мріяв. Навіть у нинішній складний рік ми маємо по 500 центнерів цукрових буряків з гектара, і це вже – стабільно, по 60 центнерів пшениці, надої – по 8 тисяч на корову…
Нині ми застосовуємо лише інтенсивні методи розвитку агроформування, підвищуємо рівень культури землеробства, якість сільськогосподарської продукції. Скажімо, пшениця у нас тільки І, ІІ та ІІІ класів, цукровий буряк високого ґатунку, має цукристість 18 відсотків, доброякісність соку – більше 90 відсотків. Тобто ми працюємо над якісними показниками, раціонально використовуємо землю, яка належить усьому народу і якою будуть користуватися наші діти й онуки та правнуки. При цьому, звісно, нас, як представників агробізнесу, цікавить кінцевий результат сільськогосподарської праці.
Усе для фронту, бо як інакше?
Слід зазначити, що наша розмова з Віктором Миколайовичем розпочалася саме з ситуації на буремному Сході нашої країни. У подальшому ми неодноразово знову й знову поверталися до цієї болючої української рани…
Та й як інакше, адже близько тридцяти працівників агрофірми імені Довженка нині є учасниками антитерористичної операції на Донбасі. Вони служать уже майже по півроку. Тож зрозуміло, що допомога Українській армії тут на першому плані, запевняє керівник агроформування Віктор Скочко:
– Ініціатива про допомогу учасникам АТО вперше надійшла, як колись говорили, “знизу”, з виробничого підрозділу “Балясне”. Люди запропонували: давайте перерахуємо одноденний заробіток, а це по агрофірмі – приблизно 200 тисяч гривень. Потім ми вирішили перерахувати й премію за 2013 рік, це ще 200 тисяч. До речі, всім, хто бере участь в АТО, ми виплачуємо середню заробітну плату. Далі почали бронежилети своїм хлопцям купувати, допомагали Полтавському військовому госпіталю, де лікуються поранені солдати, які брали участь у антитерористичній операції на Сході України.
Варто додати, що на прохання керівництва госпіталю, яке звернулося до депутата обласної ради Віктора Скочка, було придбано сучасне обладнання, зокрема операційне ліжко, портативний дефібрилятор, реографічну систему – на суму понад 141 тисячу гривень. Ці необхідні речі уже допомагають лікарям рятувати життя і здоров’я захисників Вітчизни. На жаль, не обійшлося й без втрат. На буремному Сході загинув один призовник із Яресьок, ще один – із Шишацького району.
– Все, що можемо зробити, чим можемо допомогти – ми те робимо. Допомагаємо, бо як інакше? Я вважаю, що ми маємо все зробити й усе віддати для того, щоб зберегти свою країну, щоб по нашій землі їздили трактори, а не чужі танки. І якщо ми сьогодні не підтримаємо свою армію, то завтра прийде загарбницька армія, яка забере все, – наголошує Віктор Скочко. – Така позиція – моя особиста й керівництва агропромхолдингу. Адже якщо я не допомагатиму своєму солдатові, завтра, не дай Боже, прийде чужий солдат і мене ні про що не питатиме, він позбавить наш колектив засобів виробництва, і землі моєї, і будинку мого, і життя може позбавити. І мені нікуди буде пред’являти претензії. Тому все, що можна, я повинен віддати для свого солдата.
Ота стежина в ріднім краї…
У це складно повірити, але свою життєву стежину, справу всього свого життя Віктор Скочко вибрав ще в ранньому дитинстві. Через бабусин двір, де тоді жив хлопчик, ходили жінки в колгосп на роботу й з роботи. Вже тоді, граючись, Віктор давав їм наряди (завдання): “Я сьогодні бригадир, я даю вам наряд”. Іншого дня він уже грав роль агронома, далі – голови колгоспу. З роками бабуся дивувалася: “Вітю, як ти тільки собі так долю зміг передбачити?” Щоправда, закінчуючи школу, юнак мріяв працювати в міліції, згодом закінчив кооперативний технікум. Зрештою, після звільнення з армійської служби, пішов працювати в колгосп.
– Значну роль у формуванні особистості та виборі професії відіграють люди, з якими ми зустрічалися, – вважає Віктор Миколайович. – Мою долю “розвернув” Михайло Григорович Сукач, Царство йому Небесне, досвідчений, мудрий аграрій, який свого часу очолював колгосп імені Гоголя, згодом – агроформування імені Довженка. Саме він запросив мене в колгосп бригадиром тракторної бригади. Михайло Григорович був моїм хрещеним батьком і в прямому, і в переносному значенні, бо навіть похрестив мене в церкві у день мого 40-річчя.
Спілкування з такими авторитетними аграріями, мудрими людьми, як Михайло Григорович Сукач, не пройшло безслідно, а набутий досвід став у нагоді при формуванні трудового колективу агрофірми імені Довженка.
– Я формую команду, перш за все, за рівнем порядності людини. У селі, як правило, ти знаєш майже кожного, яка у кого сім’я. А коли знаєш, хто якого роду, можна багато в чому зорієнтуватися. Професіоналізм, як кажуть у народі, – діло наживне. Тож на першому місці при підборі кадрів, безумовно, є порядність. На другому – працелюбність і бажання вчитися. Не лише за підручниками, а й за книгою, яку пише життя.
Маючи неспокійну натуру, Віктор Миколайович любить усе змінювати й не любить застою. Йому ліпше працюється, так би мовити, в напруженому ритмі, щоб це була “битва”. Тоді він у тонусі, тоді краще генеруються нові ідеї, ефективніше працюється. Таку й команду спеціалістів намагається підібрати. Скажімо, фанатами своєї справи є головний агроном агрофірми Володимир Курячий, начальник управління тваринництвом Ярослав Кушнір, заступник генерального директора Сергій Жилін та інші.
Життя тим і цікаве, що воно різноманітне і будь-кому може послати своєрідні випробування, навіть хвилини розпачу. Кожен їх “розрулює” по-своєму. Віктор Скочко шукає розраду в спілкуванні з друзями:
– Коли важко, я шукаю підтримки, поради чи порозуміння у друзів, колег. Серед них і Герой України, Герой Соціалістичної Праці, мудрий, досвідчений аграрій Семен Свиридонович Антонець. Загалом мені подобаються відкриті люди, Семен Свиридонович з першого дня знайомства говорив зі мною, як із товаришем. Я їздив до нього порадитися, як буряк посіяти. Він прийняв мене, ми довго говорили. Поїхав від нього окрилений. Яка це людина! Він багато пережив, ще більше знає, тож поділився зі мною своїми думками, враженнями, роздумами, – розповідає Віктор Миколайович.
– На якому місці у Вашому житті сім’я?
– Я вважаю, що на першому, хоча моя дружина Ніна Олексіївна, з якою ми ось уже 31 рік разом, виховали й дали путівку в життя дочці Олі та синові Віталію, не поділяє цієї думки. Вона вважає, що в мене на першому місці все-таки робота, сільгосппідприємство, агропромхолдинг.
– А як Ви познайомилися з майбутньою дружиною?
– Ніна працювала піонервожатою в нашій Гоголівській школі, а я якраз прийшов із армії. Тут ми познайомилися, я закохався, й одружилися. Знаєте, наші характери дуже схожі: ми обоє з “моторчиками”. Зараз вона працює директором Гоголівської школи.
– Ваші діти продовжують батьківський шлях?
– Діти обирають свою життєву дорогу. Я завжди їм говорив: ви вільні обирати свій шлях, помилятися й починати спочатку. Дочка обрала фах лікаря, їй це подобається. Каже, що більше ніким би й не працювала. Син ще навчається, зараз він, по закінченні Полтавського університету економіки й торгівлі, здобуває освіту в одному з університетів Канади. Хоче бути керівником проектів. Помічаю, що йому також подобається політика.
Що снаги додає
Робота займає у Віктора Скочка практично весь час. І все ж іноді він любить побродити по лісу з мисливською рушницею. Щоправда, як на його характер, ліпше було б полювати, наприклад, із фоторушницею:
– Одного разу пішли ми з друзями на полювання, а тут кабан на мене вискочив. Я з переляку вистрелив, хоча до цього благав: тільки б той вепр у мій бік не побіг, ну нехай побіжить наліво чи направо, тільки не на мене, – розповідає Віктор Миколайович. – Дуже шкода вбивати тварину.
Напевне, жоден чоловік не відмовиться від спілкування в суто чоловічій компанії. Так і Віктор Скочко. Підтримуючи спорт, він отримує позитивний заряд від переглянутого на стадіоні футбольного матчу чи відвідин спортзалу. Справжнім хобі для нього є зимові лижі. Щоб підвищити життєвий тонус, він зазвичай їздить із друзями в Карпати чи Альпи. Й рекомендує спробувати цей вид спорту всім, переконує, що, спробувавши один раз, навряд чи хтось відмовиться від лиж. Адже свіже морозне повітря, фізичні навантаження, піднесений настрій із приємною втомою – це якраз те, що треба, переконаний Віктор Миколайович.
Ідей вистачає…
У свої 55 Віктор Скочко сповнений енергії і має безліч ідей та планів, які, без сумніву, будуть реалізовані. Наприклад, стосовно молочного тваринництва. Мета – отримувати по 12 тисяч кілограмів молока від кожної фуражної корови:
– Свого часу я обіцяв Віктору Петровичу Іванчику: якщо надоїмо по 9 тисяч – піду на пенсію. Цей рубіж ми вже подолали, а на пенсію ще не хочу, тож ставимо, так би мовити, новий рубіж, – ділиться планами Віктор Миколайович. – Ще на початку 2000-х років важко було повірити, що, скажімо, ми матимемо по 500 центнерів з гектара цукрових буряків. А тепер маємо – ось уже протягом п’яти років, тож ставиться завдання – 600 центнерів, і я впевнений, що впродовж наступних трьох років ми такий урожай, а то й більший, матимемо.
А в перспективі – розвиток великої рогатої худоби м’ясного напрямку, адже агроформування має відповідну базу, технології та необхідний потенціал, і вже до кінця цього року пройдуть перші консультації із цього питання.
– Загалом же, – каже Віктор Скочко, – хотілося б створити сучасне високотехнологічне сільськогосподарське підприємство, яке б обробляло не менше 50 тисяч гектарів земель, на яких вирощувалися б ще вищі врожаї сільськогосподарських культур, аніж маємо сьогодні. Ми, разом з “Астартою…”, досягли певних виробничих успіхів, але разом з тим хочеться, щоб рівень життя у людей підвищився, щоб вони отримували високу заробітну плату, щоб були черги бажаючих працювати механізаторами чи тваринниками. Звісно, сільськогосподарське виробництво – це нелегка дорога, але всім нам необхідно змінювати своє ставлення до роботи. Зовсім іншою має бути й заробітна плата. Наше завдання – впродовж наступних 10 років підвищити її до 20–25 тисяч гривень. Сумлінні, працьовиті селяни цього заслуговують уже сьогодні…
Попереду в нашого ювіляра ще багато цікавих ідей, проектів та непідкорених вершин, які, віриться, обов’язково вдасться підкорити. Тож з роси й води Вам, Вікторе Миколайовичу! Міцного здоров’я, усіляких життєвих гараздів і високих врожаїв, а ще – мирного неба над головою і рідної землі навкруги бажає Вам колектив газети “Зоря Полтавщини”, давнім і добрим другом якої Ви є вже впродовж багатьох років.

Людмила ДАЦЕНКО
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”