Про цілителя Віктора Громова з Верхньодніпровська Дніпропетровської області щомиті згадують зовсім незнайомі між собою люди, й не тільки в різних куточках України, а й у різних країнах. Для тих, хто шукає його допомоги, як останньої соломинки, по якій можна перейти через прірву хвороби, як то кажуть, народитися вдруге, не стають перепонами ні кордони, ні вчорашній скепсис переконаних прихильників ортодоксальної медицини. Одним він уже допоміг – і зцілені дякують за кожен новий день життя, інші ще тільки збираються до нього в дорогу, сповнені хвилювань і сподівань.
Нинішній рік для Віктора Громова особливий – 2 листопада йому виповнюється сорок п’ять років. Це вік, у якому успішна, затребувана людина зазвичай замислюється про перші підсумки та з новими силами продовжує іти до нових здобутків. У цілителя вони присвячені не собі, не якійсь ефемерній ідеї, а кожному, хто з’являється на порозі його помешкання з проханням про допомогу. А люди це різні – імениті, публічні, багаті й зовсім звичайні, вирвані з безкінечних селянських клопотів несподіваними нездужаннями… Для всіх них Віктор Громов – надія.
“Не бійся робити добро…”
Кажуть, що справжній великий дар дається людині не як нагорода, а як випробування, як хрест… Віктора Громова доля не пожаліла з перших хвилин життя. Він народився з тяжким діагнозом, який для багатьох стає вироком, – ДЦП. Ніколи не чув ні маминих колискових, ні її плачів відчаю через його хворобу. Для нього ніхто не шукав цілителів. Хлопчика-інваліда мати залишила в пологовому будинку. В неї попереду було своє життя, а в нього – інтернат для дітей з вадами.
Дивні, світлі, ясні видіння приходили до нього з самого малечку. Вони ні до чого не спонукали, не навчали, а тільки голубили душу дитини, для якої зробити кілька кроків і вимовити кілька слів було тими райськими скарбами, про які й не здогадуються в родинах, де зростають здорові пустуни. Для персоналу інтернату сирота залишався понівеченим хворобою тілом, у якому вони байдуже не помічали психічно нормальну й жадібну до пізнання всього нового дитину. Втім і ця кошмарна черствість була м’якша й солодша за копняки розгніваної виховательки, лють яких Віктор Громов пам’ятає і досі.
Голгофою усіх страждань сироти стала смерть на його руках однолітка-підлітка. Той помирав від пухлини мозку, й Віктор усю ніч намагався полегшити страждання друга, притискував долоні до його хворої голови. На ранок на руках залишились дивні багряні відбитки, мов прощальний знак від товариша, який відійшов у інші світи. Несподівано для себе Громов почав молитись до Бога, хоча ніхто й ніколи не вчив його тим святим словам. Хлопець бачив перед собою людину в білому, й вона говорила: “Не бійся робити добро…”
Відтоді світ навколо Віктора Громова почав стрімко змінюватися. Став настільки багатовимірним, що звичайним людям цього й не збагнути. Він наперед знав події, які відбудуться у їхньому житті, й не таївся, а розповідав, намагався попередити про певні ризики, щоб відвернути небезпеку. Втім чи не всі воліли віднести таку поведінку на рахунок прогресування його хвороби.
Звісно, так могло тривати тільки до першого справдженого пророцтва. Потім настав короткий час здивування, затим – ще коротший час приголомшення, після якого цікавість, повага й довіра повели вервечки людей до інтернату, де жив унікум. Серед десятків і десятків неймовірних історій чи не найбільшого розголосу набув випадок із родиною директора великого підприємства. Його онука бралися лікувати й вітчизняні світила, й закордонні фахівці, втім безуспішно. Хлопчик не міг ходити. Перші кроки він зробив тільки завдяки Віктору Громову.
Ясна річ, після такої новини незвичайним інтернатівцем зацікавились і перші особи Дніпропетровської області. Невдовзі вони посприяли, щоб для Громова була скликана профільна медична комісія, на якій його нарешті визнали психічно здоровою людиною, яка не потребує перебування в спеціальному інтернаті.
“Зірки” також нездужають
Про те, куди податися сироті з казенних стін, подбали зцілені ним люди. І з перших же днів до дверей нового помешкання Віктора у Верхньодніпровську почали стукатись нові й нові стражденні. Вони прибували з найвіддаленіших областей, адже слава про найсильнішого цілителя невдовзі міцно закріпилася за Громовим. Перше знайомство залишає по собі не тільки очікуване хворими полегшення, а й надзвичайну симпатію до простого, уважного, щирого чоловіка, який, попри фізичну немічність, наділений такою незбагненною силою. Притягує, заспокоює його віра в Бога: ікони, свічки, молитви, без яких не проходять ні жоден його прийом, ні рідкісні хвилини вільного часу. Звісно, для багатьох важливим є і те, що цілитель не бере за свою допомогу якоїсь визначеної винагороди. Кожен дякує йому як може.
Нині вільно потрапити до нього на прийом нереально, люди записуються заздалегідь і, прибувши хоч своїм ходом, хоч спеціальним “рейсом до Віктора Громова”, терпеливо чекають у довжелезних чергах. Приділити кожному більше п’яти хвилин за такого напливу людей неможливо, але й цього цілком достатньо, щоб надзвичайно “гарячі”, як відзначають усі зцілені, руки Громова здійснили своє непоясненне диво.
Перелік знаменитостей, які звертаються за допомогою до верхньодніпровського цілителя, вражає: Філіп Кіркоров, Андрій Малахов, Андрій Григор’єв-Аполонов, Наталія Крачковська… Віктор Громов – бажаний гість найрейтинговіших ток-шоу, про нього пишуть статті, знімають документальне кіно, обговорюють, діляться “досвідом видужування” у соціальних мережах. Його феномен бентежить, вабить, захоплює, але найголовніше – зцілює.
Щастя служити людям
Найтяжче для Віктора Громова в його дарі – знати наперед власну долю. У день свого весілля він спантеличив наречену дивним зізнанням, що вона призначена для іншого й що з цим нічого не можна вдіяти. Так воно надалі й сталося. Колишня його дружина Тетяна не витримала бути свідком того, наскільки по вінця чоловікове життя заповнене служінням іншим людям – до нестерпного болю у голові, до носових кровотеч, до втоми, яку можна перемогти тільки тривалим і усамітненим молінням. Тетяні місця у цьому служінні не було. Нервувалася вона й через те, що бувають у нього й небезпечні відвідувачі, якось намагалися навіть отруїти, сліпо думаючи, що цілитель не відчує злих намірів.
Тепер Тетяна – чужа щаслива дружина, а Віктор Громов – її хороший друг. Він вітав її з народженням доньки, й жінка добре знає, на чиє плече зможе обіпертися в разі якихось негараздів. У день весілля він тоді їй зізнався, що це – найщасливіша подія в його житті. А Віктор Віщий, як його часто називають, не помиляється…
Утім Віктор Громов – більше не сирота-одинак. Доля, хоч і запізно, але повернула йому раніше вкрадене. Він багато років шукав свою матір, по зернятку збирав дорогоцінну інформацію. Не тому, говорить, що хотів якось дорікнути їй за тяжке дитинство. Син усе простив, схилившись до великої християнської істини: “Бог розсудить”. Але подивитися мамі в очі, зізнається, дуже хотілося. Тепер у нього – численна рідня: і матір, і вітчим, який зі сльозами прийняв Віктора, й дві чудові сестри, й троє племінників… До мами, яка довгі роки жила з думкою, що її первісток-інвалід, народжений у шістнадцять років, після тяжких пологів помер, він відчуває щирий жаль. Лікарі їй сказали неправду, а про батька свого сина вона й досі говорити не хоче. Жінка переконана, що була Богом покарана за свій гріх, захворівши на рак. І відчуває, що до життя її тоді повернули не тільки вісім хіміотерапій, а й щире каяття у храмі за скоєне.
Тепер вона має щастя метушитися на кухні в очікуванні Віктора в гості й тримати в руках розкішні букети, які він від щирого серця дарує. До речі, з такою ж світлою радістю Громов відвідує і колишній свій інтернат, який, хоч і знаходиться нині в новому приміщенні, але залишається прихистком та місцем роботи багатьох знайомих йому з дитинства людей. І йому там також завжди раді.
Побачення з рідними та друзями – то, звісно, великі свята. А на них у Віктора Громова часу не так багато. Його постійно чекають ті, хто втомився від болю чи розчарувався в традиційних методах лікування. Він звик допомагати людям. А це та царина, яка не знає вичерпності. Є у цілителя з Верхньодніпровська й сили, й бажання служити добру, а значить, у тисяч людей є надія.
Зоряни щиро вітають Віктора Громова з днем народження і бажають душевного затишку та наснаги для нових звершень. Свого часу цілитель проводив прийом у редакції Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”, й багато людей вдячні йому за допомогу.

Олена МАКСИМЕНКО
Журналіст