Минуло 130 років від дня народження Якима Яреми – українського етнопсихолога, літературознавця, мовознавця, філософа, педагога, громадського діяча та найвідданішого дослідника творчості Івана Франка.
Народився Яким Ярема у родині залізничника, своє дитинство провів у селі Арламівська Воля, нині Мостиського району на Львівщині. Майбутній етнопсихолог закінчив українську державну гімназію в Перемишлі. Яким охоче навчався, дуже багато читав, особливо цінував творчість Івана Франка, яка відіграла важливу роль у формуванні світогляду юнака. У Перемишлі він уперше слухав виступ Каменяра.
Після закінчення гімназії Яким Ярема вступив до Львівського університету, де студіював філософію та філологію. За успіхи у навчанні отримав стипендію на продовження освіти в австрійському місті Ґрац. Свою педагогічну діяльність Яким Якимович Ярема розпочав лише після армійської служби. Майже три роки викладав у Самборській і Тернопільській гімназіях. Згодом працював професором української гімназії у Тернополі. У вільний час займався громадсько-культурною та науково-дослідною роботою, зокрема детально вивчав творчість Івана Франка, а згодом й особисто познайомився із Каменярем.
Перша світова війна перервала педагогічну та наукову діяльність. Учений був мобілізований до австрійської армії. Навесні 1915-го, під час російської облоги Перемишля, потрапив на два роки у російський полон. Після звільнення вступив до армії УНР, у складі якої брав активну участь в українсько-польській війні та боях із більшовиками. Яким Якимович був сотником Української Галицької армії. По закінченні війни Ярема довгий час перебував у таборі інтернованих українських вояків у Чехії, де очолював просвітній гурток і редагував газету “Український стрілець”. До 1930 року жив у Празі, займався науковою та педагогічною діяльністю, отримав ступінь доктора філософії в Карловому університеті й очолював кафедру педагогічної психології в Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова. У цей час уклав “Читанку для українського народу”, написав свої перші підручники з філософії і педагогічної психології.
Згодом Яким Ярема переїхав у Тернопіль, де працював у приватній гімназії Українського педагогічного товариства “Рідна школа” й очолював відділ товариства “Учительська громада”. Через два роки заснував Подільський музей. Також учений працював над науковими розвідками й на педагогічній ниві. Незважаючи на досить скрутне матеріальне становище, чималу частину грошових надходжень він спрямовував на потреби “Рідної школи”. На початку 1940-х років приєднався до Наукового товариства імені Тараса Шевченка.
Останнім пунктом його подорожі став Львів. Свою насичену наукову, викладацьку діяльність етнопсихолог поєднав із громадською: двічі обирався депутатом міської ради. У місті Лева вчений працював старшим науковим співробітником Інституту української літератури АН УРCР, завідувачем кафедри іноземних мов зооветеринарного інституту, а також викладав в університеті, де колись навчався. Із великим запалом та наполегливістю досліджував творчість Івана Франка. У 66 років розпочав укладати хронології життя і творчості Титана Слова. Лише смерть від серцевого нападу в 1964 році завадила закінчити роботу. Син ученого – Степан Ярема – завершив справу батька.
Дослідження психології нашого народу стало однією з основоположних розвідок Якима Якимовича Яреми. Український етнопсихолог Володимир Янів назвав Ярему першим професійним психологом. Яким Якимович, вивчаючи український національний характер і критично переосмисливши думки Миколи Костомарова та Дмитра Чижевського, констатував: “Вдача людини або народу – не просто сума поодиноких властивостей, а суцільна структура”. Після низки досліджень учений робить висновок, що українці – нація, яка велику увагу приділяє релігії і створенню нових світоглядів.

Підготувала
Оксана БІЛЕНЬКА.