Сім років тому з нагоди Дня пам’яті загиблих українських журналістів, який традиційно відзначається у чергову річницю зникнення (16. 09. 2000 р.) й смерті Георгія Гонгадзе, біля редакції Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” полтавські журналісти посадили символічне Дерево Пам’яті – молоду липу. А через півроку в рамках Всеукраїнської акції “Весняна толока” обласній організації НСЖУ на чолі із заслуженим журналістом України, головним редактором “Зорі Полтавщини” Григорієм Гринем вдалося втілити у життя ту ідею, яка навіки, – закласти на вулиці Ватутіна першу в Україні Алею пам’яті журналістів. Починання підтримали тодішній міський голова Полтави Андрій Матковський та обласне керівництво.

На Алеї журналістів у 2008 році другий ліворуч Андрій Матковський, а також тогочасні керівники міста й області.

Алею присвятили усім землякам, які в різні роки служили правдивому журналістському Слову. Десятки молодих лип стали на варті наших сонячних спогадів про незабутніх колег, які світили на полтавському журналістському небосхилі, випромінюючи, віддаючи без останку силу свого характеру, багатогранність таланту й душевне тепло мільйонній аудиторії читачів, глядачів, слухачів. З ними за будь-якої скрути було ясніше, впевненіше, захищеніше й у найвіддаленішому полтавському селі, де з нетерпінням чекали черговий номер газети чи всією родиною збиралися біля радіоприймача.
Є у Алеї пам’яті журналістів ще одна хвилююча особливість: вона піднялась до неба на тій землі, яка пам’ятає пришвидшені, заклопотані, мрійливі й веселі кроки багатьох відомих полтавських журналістів, котрі працювали в центральних і місцевих виданнях. І справа не тільки в тім, що колись майже на розі вулиць Ватутіна й Зигіна знаходилась редакція газети “Комсомолець Полтавщини”. Так склалося, що й жили колеги поруч – Павло Пустовіт, Василь Усенко, Павло Клименко, Сергій Максименко, Іван Кузьменко, Тарас Нікітін, Андрій Нанкевич, Павло Здоровило, Леонід Думенко. Шумлять молоді дерева з вітрами й невпинною течією часу про невичерпну втому й безмежну насолоду від праці, що забрали їх із собою і в кращі світи Леонід Кізь, Анатолій Васецький, Леонід Остапець, Василь Бакало, Наталія Яворська, Тимофій Пругло, Анастас Крашевський і ще десятки й десятки майстрів пера та мікрофона…
Восени 2008 року на Алеї пам’яті журналістів урочисто відкрили пам’ятний знак. Участь у події тоді взяв, світла йому пам’ять, голова НСЖУ Ігор Лубченко. Реалізувати задумане обласній організації НСЖУ не вдалося б без особистої допомоги Андрія Матковського. Відтоді освячений пам’ятний камінь став серцем алеї, всеношним і вседенним її свічником, на якому палахкотять різнобарв’ям квіти, нагадуючи містянам про тяжку ношу журналістської праці, про виняткову незламність, якої вимагає ця професія, про сірі глиби одноманітних буднів, з яких тільки вірні своєму сумлінню люди викрешують яскраві вогні правдивого й прекрасного Слова.
Поряд із медовими липами на алеї прижилися й пізніше посаджені горобини та інші зелені “пам’ятники”. Цвітуть, всотують сонце, плачуть з дощами, зігрівають своїм теплом сніги – Деревам, як і Словам, усе під силу. Кілька разів на рік полтавські журналісти приходять сюди разом, щоб власноруч упорядкувати алею. Це ніби символічне побачення зі своїми попередниками, сповнене водночас і щему, й радості. Якимось п’ятим відчуттям тут стає зрозуміло, що такі зустрічі до душі й незабутнім господарям цього тихого, ніби спеціально вибраного для роботи за письмовим столом, куточка Полтави. Навіть не віриться, що колись тут гуркотіла військова залізниця, а згодом – лежала покинута й захаращена смуга землі. Тепер біля пам’ятного знака вже традиційно проходять урочистості до багатьох свят.
Нинішнього переламного для України року на Алеї пам’яті журналістів не тільки гірчить від спогадів про минуле, а й нестерпно болить за сьогодення. Лише за вісім місяців в країні зафіксовано 265 побиттів журналістів, семеро наших колег загинули, десятки й цієї хвилини ризикують життям під кулями в одній із найгарячіших точок планети – на нашому українському Донбасі. За роки незалежності ми втратили 71 життя, кожне з яких належало відданим своїй справі журналістам. Людям, які не побоялися двобою з системою, з владою і заплатили за свою мужність найвищу ціну. Цинічні вбивства, незрозумілі самогубства, підозрілі ДТП…
Минулого тижня на Алеї пам’яті журналістів знову було багато гостей. Наймолодші – учні ЗОШ №38, яка розташована поруч. У товариство лип, горобин і кленів журналісти принесли дбайливо вирощені й надані міським КП “Декоративні культури” нові медові дерева та калину. А своїм незабутнім колегам – доземний уклін за життєвий і професійний приклад, за дороговказ, не тьмяніючий на шпальтах газет і в записах передач.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”