На базі навчально-мобілізаційного центру “Полтавщина” батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Азов” відбулося показове тренування бійців підрозділу.
– Струнко! Вільно! За традицією помолимося за Україну, – командує начальник НМЦ “Полтавщина” батальйону “Азов” Іван Балацький. – До молитви.
– Україно, свята мати героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів, шумом карпатських ручаїв, боїв славного воїна батька Хмеля, тріумфами й гуками гармат революції, радісним гомоном Софіївських дзвонів, нехай душа моя в тобі відродиться, славою твоєю опроміниться. Бо ти, пресвята, все життя моє. Бо ти все щастя моє… – проголошує Іван Балацький, а бійці повторюють за ним.
Для присутніх на заході чоловіки продемонстрували бої, тактичні тренування. Традиційно на показове тренування до звитяжців приїхали місцеві волонтери, звісно, не з порожніми руками, а також учні міської 33-ї гімназії, які доставили захисникам продукти харчування.
Про підготовку в батальйоні Іван Балацький говорить: намагаємося зробити все, аби хлопці не стали гарматним м’ясом, а знали, як поводитися у складних ситуаціях. Їх навчають, готують офіцери, афганці, досвідчені побратими, які побували на Сході. Коли бійці повертаються із зони АТО, дякують за отримані знання і набуті вміння, що допомогли їм вижити. Завдяки вишколу батальйон зазнає менше втрат порівняно з іншими підрозділами. Бійці, потрапивши в “Азов”, проходять початкову, спеціальну, тактичну, штурмову, військову підготовку, диверсійну роботу.
– Ми розуміємо, за кілька тижнів не дамо всього об’єму знань, який люди здобувають роками, але в критичних ситуаціях на підсвідомому рівні хлопці діють правильно й залишаються живими. Усі бійці вмотивовані, патріотично налаштовані. Вони прийшли захищати Батьківщину за власним бажанням, – продовжує Іван Балацький. – Учасники батальйону мають різні освіту й фах. Серед них – професори, співробітники спецслужб у відставці, робітники, селяни. Багато чоловіків зі східних регіонів – Макіївки, Луганська, Маріуполя, є зі Львова, Рівного. Всі живемо дружно, єдиним колективом, не допускаємо суперечок, проявів дідівщини, вважаємо це неможливим. Нас підтримують небайдужі, волонтери, які приносять їжу, одяг, кошти. Допомагають меценати. Держава на навчання бійців не виділила й копійки…
– Це із зони АТО, з-під Маріуполя. Це те, чим по нам стріляла російська армія. На позиції батальйону потрапляли такі штуки, – демонструє уламки реактивної системи залпового вогню “Град” боєць батальйону із позивним “Ведмідь”.
Він приїхав поділитися досвідом, підтримати побратимів і підвищити їхній бойовий дух. Аби залишитися живим і перемогти ворога, говорить, потрібно мати патріотичну орієнтацію. Коли є за що вмирати, то можна вижити. Тим більше з такою підготовкою, яка проводиться в “Азові”.
– Звісно, коли триває обстріл, дуже страшно, помирати не хочеться, – продовжує “Ведмідь”. – Хлопці бойові, всі знаємо, як діяти в подібних ситуаціях, куди ховатися. Якщо стоятимеш, як то кажуть, у чистому полі, то ймовірність загибелі – 80 відсотків. Я вже давно у батальйоні, пройшов практично всі гарячі точки. Приїхав підбадьорити новобранців, додати бойового духу, бо завтра можу бути разом із ними на ратному полі, віддати за них життя, так само, як і вони за мене. Увесь батальйон – єдине братство. Був випадок у Іловайську, коли хлопець попереду групи закрив собою гранату, аби спасти побратимів. Не кожен здатен на подібний вчинок, а практично всі бійці “Азова”, на мою думку, на таку самопожертву готові.
– Українське населення захищатимемо до останнього, – продовжує “Ведмідь”. – Маємо міцний дух, це наша земля, боронитимемо її. Маріуполь зараз патріотично налаштований, як і азовське узбережжя. Там, де панують російські війська, ситуація складна. На Донбасі й зараз обстрілюють наших військових. Я не знаю, яка ситуація з підмогою в тих регіонах, проте бачив на власні очі, що виводили цілі бригади перед оголошеним перемир’ям. Мабуть, комусь дуже не на руку, коли наші військові присутні в тих регіонах.
– Я родом із Донеччини. Виконував завдання, починаючи з Красного Лимана й завершуючи Горлівкою. Батальйон “Азов” – ідеологічний, мені це подобається, тому я потрапив саме сюди. Маріуполь, де базується підрозділ, – моє друге рідне місто. Я за фахом моряк. Народився неподалік Горлівки. Балаклаву не знімаю й навіть позивного назвати не можу, бо частина моїх родичів перебуває на буремному Сході. Коли ми ввійшли у Красний Лиман, місцеве населення це сприйняло з недовірою, проте через кілька днів адаптації народ не хотів нас відпускати. У Артемівську люди довго звикали. У Горлівці теж був, багато бачив. Там повне рабство. Жах: світла, електрики нема, на трасі між Горлівкою і Донецьком зупиняють машини і зливають бензин. У мене є знайомі, і багато з них підтримують “ДНР”, знаходяться, так би мовити, по той бік барикад. Насправді під час голосувань за “республіку” проголосували небагато, чималу частину спеціально залякали, щоб отримати голоси. Я після того, як росіяни почали захоплювати Крим, звернувся у свій військкомат, мовляв, хочу захищати Україну. Нас зібрали таких 19 осіб, після чого “злили” місцевій міліції, а та – сепаратистам. Після того у рідних місцях знаходитися стало неможливо, – розповідає чоловік. – Ми категорично проти надання Донбасу особливого статусу і проголошення всіляких перемир’їв. Тому що під час такого перемир’я у Красному Лимані вбили 23 бійців. Хіба це перемир’я, коли по тобі стріляють і намагаються знищити? Я втратив друга. Його на посту біля Горлівки вбив снайпер. Поховали товариша в Артемівську. Отаке перемир’я…
У батальйоні технічне поповнення – привезли ще одну автівку, на яку наклеїли спеціальні наліпки “Азов”. Поруч стоїть біла машина. Говорять, була в зоні АТО. Повернулася пом’ята, розбита, тож її приводять до ладу. Хоча, кажуть, не важливо, який вигляд, аби справно працювала й рятувала людей. І не тільки вона. Нехай же ворожі кулі оминають наших звитяжних захисників і вони повертаються додому живими.

Анна ВАСЕЦЬКА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”